Характеристика державного регулювання текстильної галузі національної економіки України

1. Характеристика текстильної галузі
1.1. Характеристика сучасного стану текстильної галузі
Провідною галуззю легкої промисловості є текстильна проми-словість, яка представлена бавовняними, вовняними та лляними виробництвами. Основними її виробниками є бавовняна, вовняна, лляна, конопле-джгутова, трикотажна, текстильно-галантерейна, первинної обробки льону. На кінець 2006-го року в текстильній промисловості працювало понад 2,5 тис. підприємств, із яких майже всі приватизовані. Кількість підприємств державної власності складає менше 1 %.
Із загального числа підприємств текстильної промисловості понад 140 здійснюють зовнішньоекономічну діяльність: експортують свою продукцію до країн Європи і СНД – в основному чоловічий та жіночий верхній одяг, костюми, блузки, сорочки, а також одяг промислового призначення, нижню білизну, рукавиці, рукавички. Структура експорту та імпорту цієї галузі представлена на рис. 1.
Рисунок 1 – Експорт та імпорт текстильної продукції за 2008 р., %
Найбільші поставки українського текстилю здійснювалися до Німеччини – 40%, до Франції – 9%, Польщі та Італії – по 7%, Нідерландів та Угорщини – 5%. У 2008 р. найбільше було експортовано костюмів і спідниць жіночих, костюмів і штанів чоловічих, пальт і курток жіночих.
Всього за 2008 р. текстильної продукції було експортовано на суму 561,8 млн. USD.

Кожна людина потребує продукції текстильної промисловості, хоча ця галузь і не вважається однією з основних в народному господарстві України.
Український ринок насичений дешевими імпортними товарами сумнівної якості, у той час як вітчизняний виробник займає все меншу частку. У такому світлі виявляється очевидною необхідність державної підтримки цієї галузі. Але залишається невирішеним питання про те, що вже зроблено з боку держави в цьому напрямку, а також той стан, у якому дісталася текстильна промисловість незалежній Україні від Радянського союзу.
Я вважаю, що це питання необхідно дослідити більш докладно, щоб мати змогу зробити адекватні висновки щодо того, яким чином можна підняти вітчизняну текстильну промисловість на достойний рівень, враховуючи український потенціал та можливості.

Текстильна промисловість не є галузеутворюючою в Україні, але в той же час її розвиток показує рівень забезпечення населення необхідними товарами широкого вжитку, а отже і рівень його добробуту.
На даний момент вітчизняна текстильна промисловість не може забезпечити власні потреби, а тому досить велика частка продукції імпортується. До того ж, майже половина імпортованих товарів – із Китаю та Туреччини, якість більшості з яких викликає сумніви. Але українські виробники не можуть конкурувати з дешевою імпортною продукцією, тому текстильній промисловості потрібна державна підтримка.
Необхідність державного регулювання зумовлюється ще й тими величезними темпами падіння обсягів виробництва текстильної продукції, які мали місце протягом майже всього першого десятиріччя незалежності України. Саме активна і продумана державна підтримка, на мою думку, могла б підняти текстильну галузь принаймні до рівня 1990-го року.
Але в той же час слід враховувати, що майже всі підприємства текстильної галузі належать приватному сектору, а отже, необхідно не тільки надавати підтримку, але і намагатися підтримувати конкуренцію на внутрішньому ринку, щоб якість вітчизняної продукції залишалася на допустимому рівні, бо інакше протекціонізм не матиме сенсу.
Я вважаю, що текстильна промисловість в Україні має достатньо широкі перспективи, треба тільки ефективно організувати процес їх реалізації. Роль цього організатора, на мою думку, має взяти на себе держава, оскільки в умовах кризи приватний сектор не може самостійно вирішити свої проблеми, та і залишена без державної підтримки після отримання Україною незалежності, текстильна промисловість показала негативні результати.
Отже, текстильна промисловість може стати важливою галуззю національної економіки України, якщо її розвиток буде скоординовано в правильному руслі державними органами.