АНТИЧНИЙ РИМ: ШЕДЕВРИ АРХІТЕКТУРИ (українською мовою)

Історія античного Риму охоплює близько шістнадцяти століть – від ХІ ст. до н.е. (період розвитку етрусків та інших племен Італії) до 476 р. н.е. (коли перестала існувати Римська імперія). За цей час римляни пройшли періоди племені, царів, республіки, імперії, завоювали багато країн. Але найголовніше досягнення цього народу – зроблений ним великий внесок у культуру всього людства.
Архітектура відігравала дуже велику роль у римському мистецтві, особливо в період його розквіту. Її пам”ятники і тепер, навіть майже повністю зруйновані, підкорюють своєю міццю. Римляни поклали початок новій епосі світової архітектури, де основне місце належало будівлям громадським, які втілювали ідеї могутності держави та були розраховані на велику кількість людей. В усьому давньому світі римська архітектура не має собі подібної за висотою інженерного мистецтва, численністю типів споруд, багатством композиційних форм, масштабом будівництва. Римляни ввели інженерні споруди як архітектурні об”єкти в міський, сільський ансамбль та пейзаж.
Римська архітектура досягла великих успіхів як в будівничо-інженерному, так і в ансамблевому вираженні. Новим було у римлян їх розуміння взаємозв”язку художньої форми та простору. В римській архітектурі, яка вражає своїми ансамблевим розмахом, перевага надавалась здебільшого замкнутим формам, величезним внутрішнім просторам, вільним від внутрішніх опор. Необхідність їх перекриття викликала розвиток міцних купольних конструкцій, які лише обмежено використовувались на Сході та у Греції. Римська техніка стала широко використовуватися в громадянській та культовій архітектурі. Вона послугувала взірцем для розвитку візантійської та європейської архітектури. Римські архітектори любили псевдопериптери з колонадою, яка була напівутопленою в стіну. Якщо давньогрецькі площі завжди були відкриті простору, то римські або обносились, як форуми Августа чи Нерви, високими стінами, або будувалися в низинах...

Вся художня творчість Європи від Середньовіччя до наших днів несе на собі сліди сильного впливу римського мистецтва. Увага до нього завжди була дуже пильною. В ідеях та пам”ятниках Риму численні покоління знаходили щось співзвучне своїм почуттям, хоча специфіка та своєрідність римського мистецтва залишались нерозкритими, а здавалися лише пізньогрецьким вираженням античності. Історики від Ренесансу до ХХ століття відмічали в ньому різні, але завжди близькі їх сучасності риси. Однак сильніше всього впливало давньоримське мистецтво на архітекторів, живописців та скульпторів Італії, які по-своєму сприймали та трактували художню спадщину Риму. В XVII ст. давньоримським мистецтвом зацікавились європейські вчені. Революція XVIIІ ст. у Франції пробудила увагу французьких вчених та художників до римського мистецтва. Тоді ж виникло науково-естетичне відношення до давнього спадку. В кінці XVIIІ ст. – на початку XIX ст. давньоримським мистецтвом почали займатися не приватні особи, а державні установи: фінансувалися археологічні розкопки, засновувались крупні музеї та наукові товариства, створювались перші наукові праці про давньоримські витвори мистецтва. Це дало змогу більш глибше дослідити культуру давнього Риму взагалі та його архітектуру зокрема...