РПС

На сучасному етапі суспільного розвитку, якому при¬таманне прискорення темпів науково-технічного прог¬ресу, з одного боку, та загострення ресурсно-екологiчної кризи — з іншого, суттєво посилюються світові інтеграційні процеси в сфері науково-технічного та економічного співробітництва. Входження України в світовий економічний простір — це новий етап у розвитку її про¬дуктивних сил, який передбачає структурну модернізацію економіки, формування нових територіально-виробничих комплексів, вдосконалення системи господарських зв’язків, зрушення в експортно-імпортній спеціалізації певних територій. Усе це вимагає досягнення кардинальних змін у структурних і відтворювальних харак¬теристиках продуктивних сил, орієнтації на ефективний пошук нових можливостей щодо ресурсозбереження в усіх сферах виробничої і невиробничої діяльності.
Трансформаційні процеси в Україні супроводжуються активізацією впливу терито-ріальних відмінностей природного і виробничого потенціалів на результати соціально-економічних перетворень, причому цей процес набирає загальнонаціональної ваги. Ефек-тивно використовуючи природно-ресурсний, трудовий та виробничий потенціал регіонів України, можна досягти значних успіхів в економічному зростанні в інтересах зміцнення могутності держави та добробуту її населення. На цьому шляху принципово важливо вра-ховувати якісно нові реалії розвитку українських регіонів, спиратися на знання закономір-ностей територі¬ального розвитку та бачення його перспектив. У зв’язку з цим великого значення набуває удосконалення територіального управління, що передбачає активну ко-ординацію господарської діяльності в межах існуючого економічного районування тери-торії України. Необхідно налагодити тіснi міжрегіональні економіч¬ні зв’язки, розширити можливості кооперування і комбінування виробництва з метою формування в державі стабільних господарських територіальних систем як першооснови ефективного вирішення загальних соціально-економічних проблем.
Завдання курсу розміщення...

Сучасна господарська система функціонує в умовах досить складних економічних взаємозв’язків, аналіз яких потребує серйозної фахової підготовки. Це вимагає від еконо-містів глибоких знань теоретичних основ розміщення продуктивних сил, принципів тери-торіальної організації виробництва, світових тенденцій розвитку продуктивних сил. Особливого значення в практиці гос¬подарювання набуває розробка прогнозів (схем) розміщення і розвитку продуктивних сил певних територій, якими визначаються завдання і основні показники економічного та соціального розвитку регіонів України, напрями комплексного використання природних ресурсів, шляхи розв’язання соціальних та екологічних проблем. Оволодіння методологією прогнозування тенденцій розвитку продуктивних сил на найближчу та віддалену перспективу можливе лише на основі глибоких знань як теоретичних, так і прикладних аспектів організації територіального господарювання.
Наука про розміщення продуктивних сил постійно розвивається, збагачується но-вими теоретичними положеннями, методологічними і методичними розробками, рекомендаціями практичної спрямованості. Вона взаємодіє з іншими науками — природ-ничими, географічними та технічними. Велику роль у розвитку науки про розміщення продуктивних сил відіграє економічна теорія, яка вивчає і формулює економічні закони і категорії, що слугують необхідним методологічним підґрунтям для розвитку власного понятійного апарату науки про розміщення продуктивних сил. Остання використовує також результати наукових дос¬ліджень галузевих економік, економіки природокористування, економічної статистики, економічної і соціальної географії, економіч¬ної кібернетики, економіки праці, фінансів, історії народного господарства, картографії та ін. В свою чергу наука про розміщення продуктивних сил збагачує їх власними категоріями та економічними характеристиками територіального розвитку.