ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ВИСОКОТЕХНОЛОГІЧНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Проаналізовано стан розвитку високотехно¬логічного виробництва та стан зовнішньої торгів¬лі високотехнологічного продукцією України. Виз-начено характерні тенденції, встановлено переш¬коди для формування ефективного високотехно¬логічного сектора національної економіки.
Розвиток високотехнологічного сектору економіки стає визначальним фактором економічного зростання, адже перехід економіки на виробництво високотехнологічної продукції супроводжується кардинальним зниженням рівня матеріалоємності та енергоємності виробництва, зростанням продуктивності праці та підвищенням конкурентоспро¬можності економіки країни. Слабкі позиції України на світовому ринку високотехнологічної продукції та послуг не відповідають реальному, і ще досить потужному, науково-технологічному потенціалу країни, що свідчить про існування нереалізованих можливостей з боку українсь¬ких виробників наукомістких продукції та послуг, а також про недолі¬ки інноваційної та промислової політики держави.
Слід зазначити, що в Україні й до цього часу в методологічному плані питання щодо визначення сутності класифікації продукції за рів¬нем технологічності та вивчення економічної природи наукомістких технологій не набули широкого поширення, а тому в офіційній стати¬стиці зазначені терміни взагалі не використовуються.
У цьому контексті заслуговують на увагу методичні підходи до визначення концептуальних засад високотехнологічної продукції, де пропонується розглядати її сутність у двох аспектах:
1) оцінка частки НДДКР у створеній доданої вартості (чи частка вироблених високотехнологічних товарів у загальному обсязі виробництва);
2) технологіч¬ність використовуваних напівфабрикатів та устаткування [1].
Аналіз показує, що традиційно для оцінки високих технологій використову¬ють два підходи:
1) секторальный підхід (технологічність секторів);
2) продуктовий підхід (технологічність окремих продуктів, сервісних продуктів) [2].
Найбільш поширеними означеннями наукомісткості підприємства є частка власних витрат...

1. Забезпеченість української економіки власною високотехно-логічною продукцією залишається надзвичайно низькою, про що говорить зіставлення обсягів її імпорту, виробництва, експорту і споживання. Всі найбільш розвинені країни з системною економі¬кою прагнуть, незважаючи на\'значні обсяги зовнішньої торгівлі, задовольнити внутрішні потреби у високотехнологічній продукції за рахунок перш за все власного виробництва, що диктується по¬требою збереження національної технологічної безпеки. Так, в се¬редині 90-х років у 5 країн (США, Японія, Німеччина, Англія, Фран¬ція) рівень самозабезпеченості продукцією високотехнологічного комплексу становив приблизно 80%. В Україні даний показник на¬віть не враховується.
2. У високотехнологічному комплексі не завершено корпоратиза-цію, тобто формування великих науково-виробничих структур, еконо¬мічно стійких, здібних до формування власних чинників саморозвитку і до здійснення всього відтворювального циклу. Досвід низки країн, зокрема, наприклад, Франції, показує, що там формування основи ви-сокотехнологічного комплексу («національних чемпіонів») у вигляді науково-виробничих технологічних систем у рамках сучасних корпо-ративних структур стало пріоритетним завданням усієї державної структурної політики.
3. Спостерігається слабкий вплив ринкових важелів регулювання, зва-жаючи на нерозвиненість деяких його компонентів, зокрема укра¬їнського ринку цінних паперів, валютних бірж, внутрішнього ринку си¬стемних виробничих інновацій, зокрема технологій.
4. Зовнішньоторговельний баланс високотехнологічної продукції по-казує, що на сьогоднішній день в Україні відмічається стійка тенденція до посилення диспаритету в торгівлі високотехнологічною продукцією, пе-реважно за рахунок значного перевищення імпорту над експортом у тор-говельних відносинах. Якщо у 2000 році співвідношення експорту висо-котехнологічної продукції до її імпорту становило 0,53%, то у 2007 воно зменшилось до 0,23%. Слід зазначити, що в країнах з низьким рівнем...