Інноваційний процес

Кардинальні соціально-економічні зміни у країні, перехід до ринкових відносин, звуження можливостей використання традиційних ресурсів еко¬номічного зростання обумовлюють необхідність (і безальтернативність) переходу до інноваційної моделі розвитку України.
Розуміння важливості питань розвитку інноваційної діяльності на ма-крорівні привело до активізації розробки науково-методологічних засад державної інноваційної політики та впровадження певних практичних за-ходів щодо створення окремих складових системи управління інновацій-ними процесами. Однак цілісна система ще не сформована, не вирішені питання організації ефективної взаємодії її елементів.
Складними та суперечливими залишаються у нашій економіці про-блеми вибору пріоритетних напрямів, фінансування та стимулювання інно-ваційної діяльності, організаційних форм розробки, використання та коме-рціалізації нововведень, розвитку ринку інновацій та підтримки національ-ного виробника інноваційного продукту, зниження багатофакторних інно-ваційних ризиків та прогнозування комерційної привабливості нових нау-ково-технічних ідей.
Зростає інтерес до питань інноваційної діяльності й на мікрорівні. Ри¬нкові умови господарювання викликали значні зміни у системі менеджмен¬ту українських підприємств: реорганізується виробнича структура, створюються комерційні та маркетингові служби, впроваджуються системи інформаційних технологій, вводяться в практику нові принципи бухгалтер¬ського й управлінського обліку, інструменти фінансового менеджменту тощо. Проте все це виявляється недостатнім для формування довгостроко¬вої конкурентоспроможності.
Вітчизняний досвід підприємницької діяльності та історії комерційно¬го успіху світових лідерів переконливо доводять, що саме інновації різної природи стають вирішальним фактором у сучасній конкурентній боротьбі. Сьогоднішній споживач, у тому числі і український, є вимогливим і розбір¬ливим, він прагне купувати нові товари, послуги та технології високої яко¬сті і готовий платити за них...

Проблема активізації інноваційної діяльності досить актуальна для України. Практична реалізація стратегії інноваційного розвитку економіки потребує насамперед підвищення інноваційної активності на всіх рівнях: держава - галузь - регіон - підприємство. У підпри¬ємств, як свідчить практика, сьогодні немає відповідних економіч¬них умов для впровадження нововведень [21].
Одним з показників ефективності інноваційної діяльності, що характеризує конкурентоспроможність продукції, є збільшення об¬сягу реалізації продукції на внутрішньому й зовнішньому ринках. Успішний вихід країни із кризи за допомогою інновацій [20] почина¬ється в першу чергу шляхом експорту високотехнологічної продукції. Частка України у світовому обсязі торгівлі наукоємною продукцією становить 0,1% (не перевищує 25 млн. дол. США), що на порядок мен¬ше часток Польщі й Китаю, і на два порядки - Німеччини.
Проведений аналіз стану інноваційного процесу [5,8,10,20 - 23,31, 32, 35, 39,40] на промислових підприємствах України за 18 років дозво¬ляє виділити низку негативних тенденцій: відбувається подальше зни¬ження інноваційної активності суб\'єктів господарювання; українським інноваціям властиві дифузія інновацій (насамперед продуктових); інно¬ваційні процеси (77% підприємств) визначають п\'ять видів економічної діяльності (машинобудування, хімічна і нафтохімічна промисловість, металургія і обробка металів, харчова і легка промисловість). Всі ці під¬приємства належать переважно до старих «сировинних» підгалузей; за¬безпечення інвестиціями здійснюється в основному за рахунок власних коштів; значний вплив на зменшення інноваційної активності підпри¬ємств чинить хронічний дефіцит держбюджету, низька ефективність ді¬яльності інноваційної інфраструктури (технопарків, фондів, компаній, і т. ін.), недостатній обсяг власного капіталу більшості підприємств, від¬сутність мотивації у стратегічних інвесторів; неконкурентоспромож¬ність вітчизняної продукції та підприємств цілому.
Для вирішення перерахованих проблем...