ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ

За роки незалежності в сфері економіці України відбулося багато реформ. Багатьом з них навіть сьогодні ще важко дати об’єктивну оцінку. Але все ж існують позитивні результати завдяки вміло впрвадженим грошово-кредитній, бюджетно-податковій і соціальній політикам. Всі вони мають під собою значну теоретичну базу, практику застосувань в інших країнах і, як наслідок, багато шляхів впрвадження. Ось тільки який шлях обрала Україна?
Маючи порівняно великий об’єм інформації про створення і ефективне функціонування банківських систем і їх ролі в грошово-кредитній політиці інших країн цікаво порівнювати з ситуацією в Україні. Синтез наукових надбань світової теоретичної думки з узагальненням новітньої господарської практики країн Заходу, а також процесів, що характеризують становлення ринкових структур, зокрема грошових і валютних відносин у перехідній економіці посткомуністичних країн до яких відноситься і Україна. Необхідно з’ясувати аспект побудови системи грошових відносин в Україні.
Звичайно становлення нової банківської системи повинно спиратись на власну законодавчу базу, яку я враховувала і використовувала в данній робрті (стаття 99 Конституції України, Закон України “Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність”). Цікаво порівнювати стан грошової системи на перших етапах незалежності з грошово-кредитною політикою на 2008 рік. Спочатку (1991-1994 рр.) в зв’язку з постійним адміністративним втручанням органів законодавчої та виконавчої влади в процес регулювання грошово-кредитних відносин монетарної політики практично не було, а окремі заходи управління грошовим ринком не могли зупинити різке зростання цін, скорочення виробництва, зростання виробництва та інші негативні наслідки, властиві економіці України в цей період. Головним завданням стає, з одного боку, контролювання темпів інфляції, з іншого - створення монетарних передумов для підтримання процесів економічного зростання. Тобто, якщо добре вивчити, знати наслідники і принципи...

Інституціоналізм політики, що її проводить держава у сфері грошового обігу та кредитних відносин, зумовлює її загальну підпорядкованість макроекономічному завданню – забезпечення вирішення триєдиної мети: збалансувати економічний розвиток, забезпечити оптимальну зайнятість і стримати інфляцію. Тобто як одна з найважливіших структурних ланок державного регулювання макроекономічними процесами, грошово-кредитна політика спрямовується на реалізацію їх головних завдань.
Суб’єктом грошово-кредитної політики виступає держава, яка регулює цю сферу через свої представницькі органи – Центральний банк і відповідні урядові структури – міністерства фінансів чи скарбниці, органи нагляду задіяльністю банківі контролю за грошовим обігом, інституції зі страхування депозитів. а також інші установи.
Необхідно врахувати ступінь розвитку в тій чи іншій країні ринкових відносин, відповідних функціональних механізмів, у т. ч. банківсько-кредитних структур, що забезпечують результативність монетарної політики. Звідси одним із визначальних завдань ринкової трансформації економіки постсоціалістичних країн є проведення глибокої реформи банківської системи, її переведення на дворівневу структуру.
Розмаїття інструментів грошово-кредитної політики визначає актуальність проблеми її дієвості. Найважливішою вимогою в цьому є забезпечення системності в застосуванні різних важелів монетарного регулювання, їх спрямування на досягнення взаємопов’язаних завдань грошової стабілізації. Не можна, скажімо, водночас обмежувати пропозицію грошей і стримувати ріст норми відсотка. Це альтернативні важелі монетарного регулювання, застосування яких дає взаємовиключпий ефект.
Отже, оцінка грошово-кредитної політики в Україні перехідного періоду з наукової точки зору на концептуальному рівні не дає підстав для висновку про її відповідність основним постулатам монетаристської теорії. Навіть попри загальну стабілізаційну спрямованість політики НБУ — це не монетаризм у чистому вигляді. Щоправда, у чистому вигляді...