Конституційне право на життя і повагу до гідності

Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Наведене положення втілює соціально-філософські засади рівноправності всіх людей. Воно майже дослівно відтворює зміст ст.1 Загальної декларації прав людини.
Питання прав і свобод людини і громадянина нині є найважливішою проблемою внутрішньої та зовнішньої політики всіх держав світової співдружності. Саме стан справ у сфері забезпечення прав і свобод особи, їх практичної реалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави й суспільств в цілому.
На українських теренах питання прав людини та їх захисту порушувались іще в Конституції Пилипа Орлика 1710р. Там зазначалося: “Подібно до того, як Ясновельможному Гетьману з обов’язку його уряду належить керувати й наглядати за порядком щодо всього Війська Запорозького, так само він повинен пильно дбати про те, щоб на рядовий і простий народ не покладали надмірних тягарів, утисків і надмірних вимог, бо підштовхнуті ними (люди), залишивши свої домівки, відходять, як правило, до чужих країв шукати життя кращого, спокійного і легшого”.
Найбільш ґрунтовно питанням прав людини в Україні займався М.Драгоманов. Він вважав права людини основною складовою політичної свободи, умовою ефективного розвитку суспільного прогресу. Він перший виразно і чітко пояснив російському суспільству сенс і значення конституційного порядку й особливо прав людини.
10 грудня 1948р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини. В інтересах забезпечення захисту принципів справедливості 4 листопада 1950р. Рада Європи, зважаючи на проголошену Генеральною Асамблеєю ООН Загальну Декларацію прав людини, прийняла Конвенцію про захист прав і основних свобод людини. Вперше в світі зазначена Конвенція гарантувала захист прав і основних свобод Європейським судом з прав людини.
Проголосивши свою незалежність, Україна стала на шлях побудови власної правової держави і громадянського суспільства. Прийняття 28 червня 1996р. Конституції України стало...

Розглянувши тему конституційних прав і свобод людини та громадянина можна зробити наступні висновки:
1. Конституційні права, свободи і обов\'язки виражають безпосередньо від¬носини та зв\'язки громадянина й держави, згідно з принципом \"Дозволяється все, що не забороняється Законом\". Інші норми права регулюють відносини та зв\'язки або громадян і органів держави, або громадян і державних та громадсь¬ких організацій, або громадян між собою.
2. Вони з”являються не на основі загальних правовід¬носин, а безпосередньо з Конституції. При цьому саме Конституція визначає як їх зміст, так і обсяг.
3. Конституційні права, свободи й обов\'язки не при¬пиняються і не виникають раз по раз. Вони діють постійно. Громадянин не може відмовитися не тільки від своїх конституційних обов\'язків, а й від своїх конститу¬ційних прав і свобод.
4. Зміст і обсяг конституційних прав, свобод та обов\'язків для всіх громадян однакові, в той час як суб\'єктивні права і юридичні обов\'язки різних громадян у конкретних правовідносинах неоднакові і за своїм зміс-том, і за своїм обсягом.
5.Більшість із особистих прав носять абсолютний характер тобто є не лише невід”ємним,ай такими ,що не можуть бути обмеженим.
6. Реальність конституційних прав, свобод і обо¬в\'язків забезпечується державним і суспільним ладом. Конституційні права, свободи, обов\'язки охороняються відповідними нормами всіх галузей права. Наприклад, закріплене в Основному Законі України право на працю охороняється нормами трудового, сільськогосподарсько¬го, адміністративного, кримінального та інших галузей права.
7. Соці¬альне призначення основних прав і свобод громадян ви-значається тим, що вони є показниками демократії, гу¬манізму й справедливості, і служать всебічному розвит¬кові і вихованню особи, надають громадянам широкі можливості для активної участі в управлінні справами суспільства і дер¬жави, функціонуванню всього державного і політико-правового механізму.
Виходячи з цього, права, свободи й обов\'язки...