ЕВОЛЮЦІЯ ПОЛІТИКИ А. СУКАРНО (1945 - 1967 рр.)

Актуальність дослідження. Обрана для дослідження тема є досить актуальною. Саме зараз ми можемо спостерігати за підвищенням активності країн Південно-Східної Азії, які здебільшого входять до групи, що має назву «тигри», тобто нові індустріальні країни, які поступово забирають першість в «Старого Світу». Тайвань, Південна Корея, Сінгапур, Індонезія, Малайзія, В’єтнам – це все країни, які колись були лише колоніальним придатком розвинутих країн. Та зараз як відомо ці країни поступово забирають першість в «Старого Світу». Зараз ми всі ходимо в одязі виготовленому в цих країнах, користуємось приладами, котрі були виготовлені в Кореї або В’єтнамі, їздимо також на транспорті виготовленому в цих країнах. «Тигри» потіснили на міжнародній торгівельній арені навіть США та Японію. Головною причиною цього є дешева робочої сили, а отже і дешева готова продукція. Тобто ці країни мають велике значення для подальшого розвитку світу. Можливо навіть за ними майбутнє, коли Європа втратить свої прерогативи.
До таких країн можна, як було вже вказано, віднести й Індонезію. Це країна котра здобула повагу всього світу не зважаючи на те, що більшість часу незалежного існування вона була авторитарною республікою на чолі А. Сукарно (1945 – 1967) [див. додаток А] та М. Сухарто (1967 – 1998). Та факту того, що саме за період правління авторитариста країна увійшла в кінці 80-х ХХ ст. до групи «азійських тигрів», ніхто не відміняв. Індонезія є найбільшою острівною країною світу і з цим необхідно рахуватися. Також вона є однією з найбільших країн світу за населенням (більше 200 млн.), крім цього необхідно не забувати, що це переважно (90%) мусульманське за своїм віросповіданням населення.
Після 1998 р. на політичну арену Індонезії виступила Мегаваті Сукарнопутрі, дочка Сукарно. Вона пробула при владі лише 3 роки, але встигла досягти багато чого. Вона брала за основу - політику батька і саме так проводила свою політику. Першого президента республіки знову почали згадувати, тим паче, що...

Проаналізувавши матеріал з даної проблематики, можна прийти до висновку, що дійсно західноєвропейська модель керування державою за менталітетом та традиціями не підходить для індонезійського народу. Саме тому відбувся перехід до авторитарного режиму.
Та між режимом Сукарно та Сухарто лежить велика прірва. Режим Сукарно можна вважати більш демократичним. Навіть своїх ворогів Сукарно страчував дуже рідко та тільки тих, хто зробив багато зла народу, котрого Сукарно дуже любив і представляв себе у вигляді героя - рятівника. А народ у вигляді жертви, котру необхідно врятувати. Частіше ж людей, котрі заважали президенту садили до в’язниці, але й там їм забезпечували гарні умови для життя. Зовсім інакше повів себе Сухарто, котрий знищив більше 500000 чоловік, котрі були комуністами, а також майже знищив НПІ.
І період – період парламентської демократії (1945-1957 рр.) характеризується деякою відстороненістю від влади як президента, так і армії, та невдоволеністю своєї ролі в державі Сукарно і армії, саме тому вони пішли назустріч один одному. Та не можна недооцінити внесок Сукарно в побудову незалежної держави, так як дуже часто тільки присутність або діяльність президента врятовувала країну від поразки під час боротьби за свою незалежність. Дуже дивним і не зрозумілим залишається факт відмови Сукарно від влади в 1945 р., коли з його «тихої згоди» відбувся перехід від президентської до парламентської влади, при чому всупереч діючій конституції. Також відмова від влади, котру йому запропонували офіцери 17 жовтня 1952 р. Президент прагнув влади, але відмовився від неї. Внаслідок економічної та політичної нестабільності країни, загрози розпаду країни та іноземної інтервенції був введена «керована демократія» Сукарно.
ІІ період – період «керованої демократії» (1957 – 1967 рр.) починається з виступу Сукарно зі своєю концепцією функціональних груп та «керованої демократії». Можливо, на деякий період вона дійсно привела до стабільності, але тільки не в економіці. Причиною...