ЗОРОАСТРИЗМ

Зороастризм - найбільш древня з світових релігій одкровення, тобто релігія, яка була отримана пророком від бога, і, як побачимо, він мав на людство більше впливу, ніж будь-яка інша віра. Зороастризм був державною релігією трьох великих Іранських імперій, які існували майже безперервно з VI ст. до н. е. до VII ст. н. е. і головували на більшій частині Ближнього і Середнього Сходу. Влада і могутність Ірану забезпечили зороастризму великий престиж, і деякі з важливих його доктрин запозичені іудаїзмом, християнством, ісламом, а також гностичними сектами. На Сході зороастризм вплинув на розвиток північного варіанту буддизму. В теперішній час, під дією різних зовнішніх факторів, кількість зороастрійців зменшилась, вони розпались на невеликі общини і проживають переважно в Ірані та Індії, але вірування, вперше проголошені пророком зороастризму, все ще визнаються людьми всього світу.
Зороастризм є не тільки одною з найдревніших, а ще й однією з найблагородніших релігій. Окремі її положення є навіть унікальні. Вони давали можливість послідовникам вести цілеспрямоване і задоволене життя, що, в свою чергу, пробудило в них глибоку вірність до своєї віри. Зороастризм заслуговує вивчення і із-за тієї ролі, яку він відіграв у релігійній історії людства.
Ця релігія в науці називається по-різному: маздеїзм - в честь головного бога Ахура-Мазди; релігія Авести (авестизм) - так називалася головна священна книга; вогнепоклонство - через особливу роль вогню в цій релігії. Пізніше розгалуження іранської релігії отримало назву мітраїзм - в честь бога Мітри. А там, де збереглась вона і до сьогоднішнього дня в Північно-Західній Індії в дуже зміненому вигляді, називається парсизмом.
У даній роботі буде також розглянуто маніхейство

Індійські притчі відбивали ідеологію народу, його симпатії і антипатії, а також його літературні смаки, часто співзвучні з інтересами і смаками міських кіл різних іранських областей. Саме тому індійські “народні книги” і їх окремі сюжети знайшли велике поширення серед іранських народів, а їх вплив проник в літературу релігійного характеру.
Вже після виникнення “Авести”, одночасно з формуванням вводів релігійного характеру відбувалось оформлення пам’яток, що відносились вже до певного літературного жанру.
Маніхейська література є важливою складовою давньоіранської літератури. З неї можна почерпнути відомості як чисто культурологічного характеру, так і дуже важливий для становлення літератури матеріал, зокрема сюжети, засоби художнього вираження та прийоми.
Ці твори є не стільки літературними пам’ятками, скільки джерелом пізнання культури, релігії і самого духу народу, що їх створив і зміг пронести через віки.