Відношення «людина — Бог» в контексті пошуку передумов психологічного осягнення релігії

Тема дипломної роботи «Відношення «людина — Бог» в контексті по-шуку передумов психологічного осягнення релігії».
Задовго до появи психології релігії як окремої дисци¬пліни існували різноманітні підходи до її осмислення, які ще не виходили за межі богословських міркувань чи філософських викладок, однак є важливими її джерелами. До таких джерел належать священні книги всіх релігій, які вміщують чимало психологічних спостережень, що згодом поглиблювались, осмислювались тими чи іншими мислителями. Безперечно, кожна релігійна традиція про¬ливає світло на психологічне трактування релігійних фе¬номенів. Однак процес зародження, розгортання ідеї психології релігії особливо виразно демонструє процес ста¬новлення християнського вчення. Релігієзнавчо-психоло-гічне тло християнства набуло первинного теоретичного вираження у вченнях отців та вчителів церкви. Саме їх вчення є своєрідною «демонстрацією» релігійних пережи-вань, викликаних сферою Божественного. їх роздуми є свідченням асиміляції ідей античності та їх християнсько¬го «дорозвинення». Хоча багато християнських святих от¬ців церкви прагнули відмежуватись від античної мудрості, вважаючи, що християнство дає досконаліші відповіді на філософські питання, проте ще в античній філософії було закладене підґрунтя для обґрунтування християнської ідеології. Однак поза увагою дослідників, які досить ґрун¬товно вивчили це питання, часто залишався вплив цих ідей на людину, її прагнення, сподівання, спрямованість, хоча саме його вивчення допомагає наблизитись до розу¬міння таємниці зародження релігії і людини з новим світо¬баченням.
Мета роботи – розглянути креативно-антропологічні можливості осягнення відношення «людина — Бог» в процесі становлення святоотцівської думки; особливості трансформації змісту ідеї «внутрішньої» людини у філософії Г. Сковороди; «вчуття» як засіб дослідження релігії у філософії Ф. Шлейєрмахера та зробити висновки.

Вищесказане дає змогу зробити висновок: у святоотцівській думці зароджувались ідеї, які багато в чому визнача¬ли подальше літописання людського духу, його поривання та сподівання. Ці ідеї набули особливої ваги в переломні іс¬торичні епохи, «одягаючись» чи то в філософське, чи то в богословське вбрання, а часто-густо і в те, і в інше. Обґрун¬тування ідеї «внутрішньої» людини як передумови релігієзнавчо-психологічного осягнення релігії здійснювалося в межах досить різноманітних шкіл, підходів, внаслідок чого була створена багатопланова, мозаїчна картина її про¬читання. Щоб уникнути неминучої невдачі в намаганні «осягнути неосяжне», слід зупинитися на тих персоналіях, котрі найпоказовіше репрезентували такий тип філо¬софського світогляду, що закладав фундамент психології релігії, і котрі релігійним переживанням надають особли¬вої значущості.
Життя Г. Сковороди є постійною подорожжю до самого себе, шуканням Бога в собі. Філософ убачав своє покликання в наслідуванні життєвого шляху Ісуса Христа, в ду¬ховному сходженні до Бога. Він закликав шукати в собі іс¬кру, що дає змогу людині піднятися над буденним, мінли¬вим і прилучитися до світу Абсолютного.
Отже, саме психологічно-етичне сприйняття людини є однією з провідних тем у творчості Г. Сковороди. Адже трансцендентний світ, трансформуючись у глибинні пла¬сти психіки, демонструє нові можливості сакрального, бо¬жественного як суто людські. Внутрішня релігійність як духовний чинник творення особистості містить у собі над¬звичайні можливості і розкриває їх на шляху самопізнан¬ня як Богопізнання.
Ф. Шлейєрмахер зробив спробу дослідити релі¬гію, беручи за основу чуттєву сферу людини. В усіх його розмірковуваннях про релігію відчутна емоційна при¬страсність, небайдужість, прагнення донести свої думки до тих, хто не сприймає релігію. Свої ідеї мислитель конкре¬тизує в догматиці, в ідеї взаємозв'язку самосвідомості та богосвідомості, які є визначальними при вивченні пробле¬ми релігійності. Релігію Ф. Шлейєрмахер розглядає не...