Психологічна школа права (історія формування, особливості, недоліки та переваги

Сучасна юридична наука знає багато різноманітних концепцій права. Такими, зокрема, є природно-правова, позитивістська, реалістична, психологічна та ін. Суттєвою загальною рисою, що характеризує різноманітні сучасні концепції права, є заперечення ними зв'язку між державою і правом. Аналізуючи праці представників різних напрямів, можна дійти висновку, що право в більшості випадків вони вбачають як явище самостійне, яке існує автономно по відношенню до держави. Право найчастіше подається як категорія, породжена суспільством, що досягло певного рівня розвитку, яка захищає саме його інтереси, а тому, в певному розумінні, стоїть над державою. У цьому зв'язку одностайної критики зазнають вузькі концепції розуміння права, зокрема концепція позитивізму за те, що вона пов'язує правотворчу діяльність тільки з державою і основним джерелом права вважає закон. її представники — Б. Бентам, Д. Остін, Г. Кельзен — зазнали критики за відрив права від моралі і розгляд права як замкненої системи, за ігнорування проблеми "чи потрібно виконувати поганий закон".
Однією із концепцій так званого широкого розуміння права є психологічна. Виникнення психологічних концепцій права було зв'язано з процесом становлення психології як самостійної галузі знань. Інтерес суспільствознавців до проблем психологічної науки помітно зріс на рубежі XIX –XX ст.ст., коли в ній узяли гору експериментальні методи досліджень і почали складатися великі наукові школи, які розійшлися в трактуванні психіки людини (рефлексологія, біхевіоризм, фрейдизм і ін.). Сприйняті соціологами і юристами, ідеї цих шкіл поклали початок формуванню нових напрямків у суспільно-політичній думці. Психологічну школу права можна визначити як напрям праворозуміння, який ґрунтується на розрізненні позитивного права, що офіційно діє в державі, та інтуїтивного права, джерела якого містяться в людській психіці як результат “переживання” юридично значущих ситуацій.

Таким чином, на зламі XIX—XX ст. у країнах Західної Європи стався перехід соціології від натуралізму та біологізму до психологізму, відбулося становлення психології як науки. Деякі вчені робили спроби віднайти сутність права в почуттях, інстинктах, емоціях, які, на думку психологів, є первинними відносно розуму і панують над ними.
Право почали розглядати як похідне від психіки, таке, що міститься в характері людини, в його переживаннях. З подібних ідей виникала психологічна теорія права, найвидат-нішими представниками якої були французький соціолог і криміналіст Габріель Тард (1843—1904) та викладач Петербурзького, а потім Варшавського університетів Лев Йосипович Петражицький (1867—1931).
Аналізуючи елементи психіки людини, такі як воля, свідомість, відчуття та емоції, Петражицький вважав, що останні є основою поведінки людини. Найбільш важливими є етичні емоції людини, що виникають внаслідок уявлень про якісь вчинки. Власне, вони є внутрішніми імперативами, заперечують егоїстичні зазіхання і сприяють формуванню почуття обов'язку.
Прихильники психологічних концепцій права – Т. Тард, Ф. Гіддінг, Л.Петражицький бачили основи і джерела права і суспільства в психіці людей.
Тард причиною виникнення права (як і будь-якого соціального явища) вважав пристосування, наслідування, відкриття. Завдяки їм первісні відкриття систематизувалися і складалися в систему законів і уряд.
Згідно Гіддінгу, причиною виникнення суспільства, держави і відповідно, права є свідомість породи (раси,), тобто пошук людьми подібних собі.
Теорія Петражицького безмежно розширювала поняття права. Він вважав правовими будь-які емоційні переживання, зв'язані з уявленнями про взаємні права й обов'язки.
Співвідношення інтуїтивного й офіційного права, по теорії Петражицького, у кожній країні залежить від рівня розвитку культури, стану народної психіки. З погляду Петражицького, філософія права розпадається на дві самостійні науки: теорію права і політику права. Теорія права...