Мистецтво як об’єкт наукового дослідження. Види мистецтва

Фактори зовнішньої взаємодії людини зі світом (знаряддя, праці, економіка, табу, моральне жнття тощо) мали обмежений характер, тому що кожен iз них мав вузьке поле застосування у соціальному житті. У первісному суспільтві, напевне, досить часто траплялися сплески індивідуалізму, що виявляли себе в різних ан¬тигромадських проявах. Отже, нео6хідний був засіб, який відтво¬рюючи суспільні цінності i необхідну модель життя, безпосередньо i не примусово впливав на світовідчуття людини, регулюючи ії поведінку. Духовний світ людини, що ускладнювався, ніякою мірою не в силі був відобразити i зберегти жоден із названих засобів.
Ці завдання могли бути розв'язані тільки з появою на світ мистецтва. Мистецтво здатне увібрати й передати всі можливі ситуації взаємодії людини i світу без будь-якого локального о6меження. Відображенню мистецтвом доступні як матеріальні так i духовні сторони суспільного життя. Мистецтво цілісно відпгворює дійс¬ність: може у відбитому вигляді зберегти матеріальну сторону життя i ті людські стани, ті види людського реагування на дійс¬ність, які з ними пов'язані. При художньому сприйнятті вся життєдіяльність, відображена у мистецтві, «оживає», навіть для людини, яка немає у особистому досвіді чогось подібного. Завдяки усьому цьому індивід виявляеться здатним воскрешати i передавати досвід, думки, почуття громади. Мистецтво є найдоступнішою формою засвоєння знань, оскільки воно сприймається у конкретній формі справжньої життєдіяльності. Величезна роль мистецтва у розвитку людства полягала у тому, що воно сприяло розвиткові творчих засад в індивіді. Справа у то¬му, що первісний лад був консервативним, вимагалося чітке дотри¬мання табу, ніяких індивідуальних тлумачень не допускалося, що заважало виявленню ініціативи, свободи особистості. Мистецтво ж - за самою своєю природою i характером впливу на сприймача вимагає від людей творчості (добудова відкритої моделі, співвідне¬сення досвіду того, хто передає i того, хто сприймає; вплив думок i почуттів, закон...

Диференціація мистецтва полягає у тому, що з виникненням класового суспільства та професій виникають традиції, які обмежують творця художнього твору у виборі художньо-виражальних за¬собів. Синкретизм у сфері художньої діяльності поступово відхо¬дить у минуле. На зміну йому приходить людина із новими ідеала¬ми i світоглядом, з новим характером суспільних відносин (напри¬клад, давньогрецькі скульптори розфарбували свої статуї. Створе¬на Фідієм статуя покровительки Афін - Афіна Промахос була ви¬конана в хризоелефантинній техніці — гр. хризос — золото, елефас — слонова кістка. Але уже в римські часи скульптори переста¬ли покривати поверхню скульптури іншим матеріалом. Ця відмова від фарбування статуй дала можливість скульптору зосередитись на виявлені краси мармуру чи бронзи i звернути увагу глядача на художньо-виражальні засоби скульптури — пластику об'ємів, форм, гармонійне співвідношення пропорцій, рух, характер тощо).
Отже, знакові засоби, які використовуються у різних видах, жа¬нрах, стилях мистецтва утворюють характерну для них, специфічну художню мову. Диференціація мистецтва призводитъ до розробки багаточислених художньо-виражальних засобів. А це збагачує ви¬разні можливості мистецтва у цілому.
Паралельно з диференціацію мистецтва на окремі види в історії культури йде протилежннй процес його інтеграціі. На відміну від первісного синкретизму, пов'язаного з недостатньою розвинутістю семіотичних засобів мистецтва, ця інтеграція відбувається на основі можливостей синтезу мистецтв, як результату історичного розвитку, збагачення i вдосконалення семіотично-знакових форм мистецтва та панівних ціннісних оріентацій у суспільстві. Комп¬лекений вллив знакових систем мистецтва на формування свідо¬мості людини спостерігається на всьому протязі його еволюції. Майже у всі часи таким синтезом мистецтв була архітектура.