Засоби збирання доказів на стадії досудового розслідування

Як об'єктивна істина в цілому, так і окремі факти, обставини справи встановлюються слідчими органами, прокурором і судом лише шляхом кримінально-процесуального, під час якого збираються, перевіряються, оцінюються докази і на їх підставі приймаються й обґрунтовуються процесуальні рішення. Цим обумовлюється те, що доказування має найбільшу питому вагу в усій діяльності органів і осіб, які ведуть процес, осіб, яких вони залучають до цієї діяльності. У кінцевому підсумку в кримінальному процесі як науці, навчальній дисципліні і галузі права і практичній діяльності все зводиться до доказування і доказів, бо вони є основним змістом кримінального процесу.
За своєю гносеологічною суттю кримінально-процесуальне доказування являє собою різновид людського пізнання дійсності. Воно не є науковим у тому розумінні, що не ставить собі за мету пізнання закономірностей розвитку природи і суспільства, але в плані встановлення окремих фактів, явищ дійсності воно має багато спільного з науковим пізнанням, насамперед історичним. У кримінально-процесуальному доказуванні як пізнавальній діяльності застосовуються (звичайно, з урахуванням його специфіки) всі закони і категорії діалектичної і формальної логіки. Ця специфіка зумовлена передусім об'єктом, завданнями й засобами пізнання, колом його суб'єктів, процесуальними строками і процесуальною формою.
Розглядаючи зміст кримінально-процесуального доказування можна виділити два його види або аспекти: доказування як дослідження фактичних обставин справи, що полягає в діяльності відповідних органів і осіб по збиранню, перевірці та оцінці доказів, і доказування як логічне і процесуальне обґрунтування певної тези, твердження, висновків, рішення в справі. Це важливо, зокрема, для законодавчого регулювання й теоретичного дослідження питання про обов'язок доказування.
Доказування являє собою сплав практичних дій і мислення, фізичної і розумової діяльності суб'єктів кримінального процесу. Елементами, процесу доказування як дослідження є...

В кримінальному процесі всі необхідні обставини встановлюються за допомогою кримінально-процесуальних доказів. Відповідно до ст. 65 КПК України доказами в кримінальній справі є "будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи".
Поняття кримінально-процесуального доказу відрізняється від поняття доказу в логіці: «Доказ — це логічна операція обґрунтування істинності якого-небудь судження за допомогою інших істинних і пов'язаних з ним суджень». Він складається з трьох елементів: 1) тези (судження, істинність якого обґрунтовують у процесі аргументації); 2) аргументів (доводів або підстав доказу — це вихідні теоретичні чи фактичні положення, за допомогою яких обґрунтовують тезу) і 3) демонстрації (це логічний зв'язок між аргументом і тезою). Звичайно, докази в розумінні науки логіки теж широко застосовуються у кримінальному процесі, особливо при обґрунтуванні процесуальних рішень (постанов, вироків, ухвал), але надалі ми будемо мати на увазі саме кримінально-процесуальні (їх ще називають судовими) докази як фактичні дані, відомості про факти, обставини справи. Вони використовуються як аргументи

1. Конституція України. - К.: ІВА, 1996.
2. Кримінально-процесуальний кодекс України. - К.: А.С.К., 2002.
3. Кримінальний кодекс України. - К.: ЮрІнком Інтер, 2001.
4. Закон України «Про ОРД», від 18 лютого 1992р.
5. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. – К.: Либідь, 1999.
6. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України / за ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. – К.: Форум, 2003.
7. Строгович М.С. Теория судебных доказательств. – М.:, 1991.
8. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: підручник. – К.: А.С.К., 2003.
9. Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. – К.: А.С.К., 2002.
10. Тертишник В.М., Слинько С.В. Теория доказательств: учебное издание. – Харьков: Арсис, 1998.
11. Громов Н.А., Францифоров Ю.В., Макаров Л.В. Сущность уголовно-процессуального доказывания // Следователь. — 2001. — № 1. — С. 12.
11. Протасевич А.А., Степаненко Д.А., Шиканов В.И. Моделирование в реконструкции расследуемого события. — Иркутск, 1997.
12. Возгрин И.А. Криминалистическая тактика: понятие и предмет исследования / Вестник криминалистики. — Вып. 2. — М., 2001. — С. 8.
13. Шейфер С.А. Следственные действия: система и процессуальная форма. — М., 2001. - С. 61.
14. Белкин Р.С. Криминалистическая энциклопедия. — М., 1997. — С. 205.
15. Баев О.Я. Тактика уголовного преследования и профессиональной защиты от него. Следственная тактика: Научно-практическое пособие / Баев О.Я. — М., 2003. — 432 с.
16. Криминалистика. Криминалистическая тактика и методика расследования преступлений: Учеб. / Под ред. проф. В.Ю.Шепитько. — X., 2001. — 528 с.
17. Жбанков В.А. Получение образцов для сравнительного исследования. — М., 1992.
18. Мандрик Л.И. Процессуальные и криминалистические аспекты получения образцов для сравнительного исследования. Дисс... канд. юрид. наук. — Минск, 1991.
19. Долженко Н.И. Образцы для сравнительного исследования и тактика получения экспериментальных...