Захист прав і свобод людини в європейському та українському законодавстві

Після проголошення 24 серпня 1991 р. Верховною Радою України незалежної держави відразу ж постало питання про її зовнішньополітичні орієнтири. Ліквідація в Європі протистояння двох ідеологій й усвідомлення Україною того, що з врахуванням історичних, географічних, політичних, економічних, культурних, правових та інших факторів вона приречена бути в європейській сім'ї, зумовило її вибір. Не дивлячись на те, що Україна, як і інші держави Східної Європи, по багатьом своїм параметрам, в тому числі й правовим, в певній мірі різнилася від "старожилів'' Європейського Союзу, Ради Європи, останні, не стали перекривати їй шлях до європейських структур, а тільки поставили перед Україною певні вимоги, пов'язані перш за все з необхідністю здійснення на її терені широкомасштабних державно-правових реформ, приведення її законодавства у відповідність з міжнародно-правовими стандартами, зокрема, з тими, що стосуються захисту прав людини.
14 липня 1992 р. Україна подала заявку на вступ до Ради Європи. Невдовзі Комітет Міністрів Ради Європи доручив Парламентській Асамблеї виробити з цього приводу для України певні рекомендації. В основному виконавши їх, Україна 31 жовтня 1995 р. приєдналася до Ради Європи, отримавши дванадцять місць у Парламентській Асамблеї. Однак, вступ до Ради Європи ще не означав автоматичної "повнокровної" участі України в діяльності цієї організації. Це, можна сказати, був аванс довіри з розрахунком на майбутні суттєві переміни в українському суспільстві. Так, у висновку Парламентської Асамблеї від 26 вересня 1995 р. щодо вступу України до Ради Європи було констатовано, що Україна дійсно обрала шлях демократичного розвитку, і вже зробила немало чого позитивного на цьому шляху як у внутрішньополітичному, так і міжнародному аспекті. Однак , разом з тим говорилося, що з прийняттям України в члени цієї організації їй на протязі певного часу (як правило, відводився один рік) треба буде здійснити цілий ряд заходів, з одного боку, пов'язаних з реформуванням...

1. Антонович М. Україна в міжнародній системі захисту прав людини. — Київ, 2000.
2. Гель А.П., Цвігун Д.П. Судова система України: Короткий конспект лекцій. — Київ, 1999.
3. Дженіс М., Кей P., Бредлі Е. Європейське право в галузі прав людини: Джерела і практика застосування: — Київ, 1997.
4. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Ук раїні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. — Київ, 2000.
5. Конституція України. — Київ, 1996.
6. Конституція України: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: Навч. посібн. — Київ, 1999.
7. Международные акты о правах человека: Сборник документов. — Москва, 1999.
9. Конституція України К.:"Юрінком", 2003
10. ЕЕвропейская Конвенция о защите прав человека и основных свобод. ГГосударство и право. М., 1993, № 4;
11. Закон України "Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних суддів" від 29 листопада 2001 р.№ 2860-III
12. Бойко М. Д. Тоудове право України К.:"Олан", 2002. - 335с.
13. М. Дженіс, Р. Кей, Е. Бредлі Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. К. :"АртЕк", 1997.-624с
14. Татам Алан Право Європейського союзу. - К.: "Абрис", 1998-424с.
15. Энтин Л.М. Европейское право - М.: Норма, 2004. - 720с.
16. Опришко В.Ф., Омельченко А.С. Право Європейського союзу. К. 2002