Звернення до Європейського суду з прав людини: практика Суду і особливості українського законодавства

Із набранням чинності 1 листопада 1998 року Протоколу №11 до Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі за текстом - Конвенція) виникли правові підстави для корінної реформи раніше передбаченого в ній міжнародного механізму захисту прав людини. Змінено відповідну компетенцію Комітету міністрів Ради Європи. Ліквідовано Європейську Комісію з прав людини (далі за текстом - Комісія), що виконувала раніше квазісудові функції [1]. Змінено регламент роботи Європейського суду з прав людини (далі за текстом - Суд). 3 листопада 1999 року новий Суд почав свою роботу.
З перших днів ратифікації Україною Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод до Європейського суду з прав людини із України пішов величезний потік заяв з надією на швидке і справедливе рішення. В деяких випадках до написання заяв виявилися залученими юристи чи адвокати. Часто заяви складали самі заявники, які не мали взагалі уявлення про право. Результат для більшості заявників виявився несподіваним: значну кількість заяв було відхилено з технічних причин (неповнота інформації, відмова надати документи, відсутність відомостей про законодавство, яке було застосоване і т.п.) або було визнано Комісією, а пізніше Судом неприйнятними. Україна не виявилася оригінальною і пішла тим же шляхом, який пройшли всі європейські держави в їхньому спілкуванні з Судом. Досить згадати, що в 1960 році, коли Європейський суд з прав людини тільки починав роботу, з перших 713 заяв було відхилено 710. І в наступні роки відсоток відхилених заяв залишається досить високим.
Причина ситуації, що склалася, полягає в нерозумінні чи недооцінці ролі і місця Європейського суду з прав людини. Суд - це не політичний орган, якими є багато з існуючих органів з захисту прав людини, а орган з вирішення переданих йому спорів на основі права. Саме з цим пов'язане особливе значення юридичних процедур, закріплених в Конвенції і в Регламенті Суду. Незнання таких процедур, як і їхнє зневажання, можуть...

Перш ніж звернутися з заявою до міжнародних органів Ради Європи з захисту прав людини, потрібно ознайомитися з Пояснювальною запискою для осіб, які заповнюють формуляр заяви у відповідності до ст.34 Конвенції.
Крім цього, необхідно взяти до уваги деякі рекомендації:
1. Необхідно визначити міжнародний орган, до якого буде подано скаргу.
2. Якщо це Європейський суд з прав людини, то повинні бути чіткі докази порушеного права, а саме, норм Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод.
3. Повинні бути вичерпані всі внутрішньодержавні засоби правового захисту.
4. Особа, чиє право було порушене, повинна бути згодна виступити позивачем у справі.
5. Необхідно розрахувати час і можливості, маючи на увазі, що звернення до міжнародних органів і розгляд справи можуть вимагати декількох років, а підтримка звинувачення проти держави у Суді неможлива без кваліфікованого адвоката.
6. Необхідно взяти участь у підготовці скарги.
7. Бажано знайти громадську організацію, яка має досвід спілкування з міжнародними органами з захисту прав людини, і звернутися до неї за допомогою. Бажано, щоб така допомога була безкоштовною.
8. Бажано використати засоби масової інформації для повідомлення про подання скарги, про хід її розгляду і результати.
Звернення до міжнародних органів з захисту прав людини може мати різні причини і різні наслідки. Але в будь-якому випадку мова йде про зусилля, пов'язані з відстоюванням прав людини. Хоча це може бути нелегким, такі зусилля не варто зневажати.