Злочинність і кримінальна політика держави

Злочинність завжди займала одне із перших місць серед найбільш гострих проблем, що турбували громадську думку. У другій половині ХХ сторіччя у різних державах її ставили по значущості на друге-третє місце.
В Конституції України взагалі найвищою соціальною цінністю визнаються людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека (ст.3). Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
З проблем злочинності, як правило, висловлюються всі, вважаючи, їх досить очевидними. Більшість політиків, які бажають влади, перш за все, обіцяють побороти саме це явище. Причому виступи останніх, громадських діячів, матеріали засобів масової інформації завжди сприймаються з живою цікавістю. І це зрозуміло, адже порушуються питання, що є найбільш життєво важливими для кожної людини. При цьому, як правило, висвітлюється досить очевидне в проблемі злочинності, те, що видно багатьом, нерідко висловлюються погляди, які досить поширені у суспільній думці, поряд з цим пропонуються певні рішення. На перший погляд, такі підходи здаються досить радикальними та такими, що можуть реалізовуватись у короткий термін.
Але досвід показує, що такого роду “прості” рішення лише на нетривалий час змінюють стан справ, а потім злочинність знову починає зростати: видозмінюються або форми кримінальної поведінки, або місця вчинення злочинів.
Багато людей вважають, що побороти злочинність можливо, керуючись лише здоровим глуздом – буденною свідомістю, не вивчаючи та не враховуючи весь накопичений у цій сфері людського досвіду, заперечуючи наукові рекомендації та ігноруючи навіть вимоги закону. У той же час, на зміну затриманим та заарештованим злочинцям приходять нові особи, які знаходяться і діють у тих же соціальних умовах, що і люди, які раніше вчиняли злочини.
Те, що є очевидним спеціалістам-кримінологам у всьому світі, що закріплено у ряді міжнародно-правових документів, до теперішнього часу нерідко огульно не сприймається дилетантами.
Вивчаючи...

1. Конституція України із змінами і доповненнями станом на 26.06.2003 р.
2. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. станом на 16 лютого 2004 р. // К., Видавництво "Істина", 2004.
3. Кримінальний Кодекс України від 5.04. 2001 р. станом на 16 лютого 2004 р. // К., Видавництво "Істина", 2004.
4. Закон України "Про застосування амністії в Україні " від 22.12.1996 р.( із змінами від 18.05.2000, ВВР, 2000, N 35, ст.281 )
5. Закон України " По амністію" від 5.07.2001 р. (ВВР), 2001, N 33, ст. 182
6. Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. № 22 "Про практику призначення судами кримінального покарання" із змінами від 26.05.1999 р.
7. Резолюція 44/72 від 8 грудня 1989 р. Генеральна Асамблея ООН
8. Документ “Тероризм і організована злочинність” VІІ Конгресу ООН з проблем попередження злочинності і поводження з правопорушниками
9. Конвенція ООН проти транснаціональної та організованої злочинності (Палермо, 2000)
10. Блувштейн Ю. Д., Зырин М. И., Романов В.В. Профилактика преступлений. – Минск, 1986. – С. 27.
11. О. М. Джуджа, П. П. Михайленко, О. Г. Кулик та ін..; За заг. ред. О. М. Джуджи. Курс кримінології: загальна частина. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 144.
12. Сабанин С.Н. Справедливость освобождения от уголовного наказания. Екатеринбург. 1993
13. Яковлев А. М. Индивидуальная профилактика преступного поведения. – Горький, 1977. – С. 5.