Незакінчений злочин у кримінальному праві

Створення суверенної держави та прагнення України ввійти повноправним членом у міжнародне співтовариство потребує вирішення цілого комплексу теоретичних та практичних проблем боротьби зі злочинністю.
При цьому під вирішенням розуміється не остаточне подолання злочинності як соціального феномену, а її стримування шляхом приведення у відповідність з міжнародними стандартами свого національного законодавства в цілому і, зокрема, тих правових норм, які створюють кримінально-правову політику держави.
Останнім часом зроблено багато щодо реалізації ідей правової держави у сфері кримінального судочинства. Однак деякі питання, що стосуються кримінального права, на сучасному етапі розвитку суспільства потребують свого дослідження та подальшого вирішення. Одне з таких проблемних питань стосується даної курсової роботи, адже усі вчинювані злочини поділяються на закінчені та не закінчені і необхідно їх чітко відмежовувати. Така необхідність виникає у разі не доведення доведеного задуманого злочину до його логічного завершення, в чому і полягає актуальність даної курсової роботи.
Незакінчений злочин містить у собі суспільно небезпечне діяння і є необхідною передумовою кримінальної відповідальності. Саме тому наука кримінального права України приділяє велику увагу вивченню питань про сутність поняття незакінченого злочину і про його значення для кримінального права. Поняття незакінченого злочину займає одне з особливих місць в системі кримінально-правових понять. Воно впливає на побудову цілого ряду основних засад кримінального права.
Великий внесок у розробку даної проблеми в науці кримінального права України внесли багато вчених-юристів, такі як: доцент кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка Андрусів Григорій Васильович; кандидат юридичних наук, професор кафедри кримінального права та кримінального процесу Національної Академії Служби безпеки України Бантишев Олександр Федорович;...

Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин (ст. 13, ч. 2 Кримінального кодексу України (далі КК). Умисний характер незакінченого злочину безпосередньо закріплено у ст. 14, 15 КК. Незакінченим є такий злочин, в якому не настали бажані для суб’єкта злочину суспільно небезпечні наслідки, або ним (суб’єктом вчинені не всі дії, які створюють об’єктивну сторону конкретного злочину. Розрізняють два види незакінченого злочину:
- перерваний з причин, що не залежали від волі винного;
- перерваний з причин, що залежали від волі винного.
Цілеспрямованість, за наявності якої можна встановити відповідність між задуманим злочином і реальним втіленням його в життя, притаманна діянням, в яких особа бажає настання передбачених нею суспільно небезпечних наслідків.
У тих випадках, коли винний усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав його суспільно небезпечні наслідки і свідомо припускав їх настання, тобто діяв з непрямим умислом, однак результат не став, відповідальність за замах виключається. Дії суб’єкта кваліфікуються виходячи з фактично спричинених наслідків. Необережні злочини не мають стадій.
Не визначається видом незакінченого злочину виявлення наміру (умислу), під яким розуміється зовнішній прояв тим чи іншим способом (усно, письмово, за допомогою конклюдентних дій тощо) наміру особи вчинити злочин, проте без реальних дій, спрямованих НП реалізацію цього наміру. Хоч виявлення наміру є зовнішнім виявом внутрішніх психічних процесів, чинне законодавство не встановлює караність такої поведінки. Вважається, що думки, бажання, наміри, ідеї, не підкріплені реальним злочинними діяннями особи, не здатні заподіти шкоди охоронюваним законом соціальним цінностям. Закріплений у КК підхід про безкарність виявлення наміру ґрунтується на відомих ще римському праву тезах nullum crimen sine actus (немає злочину без вчинення дії), cogitationis poenam nemo patitur (думки не караються), враховує конституційне положення про право кожного...

1. Конституція (Основний Закон) України;
2. Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. Спеціальний випуск 2001р.
3. Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року.
4. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1995.-№1.-З.169-175;
5. Тимейко Г.В. Загальне навчання про об'єктивну сторону злочину. - Ростов: З Ростовського уніврситета . - 1977. -С.215;
6. Філософський словник. - Під ред. Фролова И.Т..- 4-і изд. - М. .- Политиздат. - 1980;
7. Кримінальне право України (загальна частина): Підручник/ Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В., та ін.; відп. Ред. Кондратьєв Я.Ю.; наук. Ред. Клименко В.А. та Мельник М.І. – К., Правові джерела, 2002.
8. Андрусів Г.В., Бантишев О.Ф., Романюк Б.В. Кримінальне право України. Загальна частина: посібник для підготовки до іспитів. – К.: Вид. Паливода А.В., 2002.
9. Постанови Пленуму Верховного Суду України 1963-1996 рр.
10. Кримінальне право України (Загальна частина) під редакцією Кондратьєва Я.Ю. Київ-2002р.
11. Кримінальне право України. Загальна частина // за ред. проф. Л. С. Матишевського. –К.:Юрінком Інтре. 1997.-500с.
12. Талнов П. Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. М., Юрид. лит. 1974. –208с.