Необхідна оборона

Проголошення в Конституції положення про те що державний захист прав свобод людини і громадянина в Україні гарантується, воно не означає, що особистий захист перелічених благ втрачає свою актуальність. Напроти сумніви більшості населення в ефективності діяльності правоохоронних органів в умовах сучасної криміногенної обстановки дають підстави полягати, що розрахунок на свої сили стає домінуючим.
Наскільки досконало діюче законодавство в частині регламентації права на необхідну оборону?
Для того, щоб відповісти на це питання, попередньо слід визнати, зацікавлена держава і суспільство в здійсненні захисних функцій особам, спеціально на те уповноваженими?
Приймаючи в увагу конституційні положення про те що, особистий захист допустимий усіма засобами, не забороненими законом, що права і свободи громадянина повинні викривати суть, зміст й застосування законів, на це питання можна відповісти позитивно.
На перший погляд ті, на позитивну реакцію яких, особисто і розраховує законодавець, отримує зі змісту цієї статті необхідний мінімум правової інформації, яка дозволяє вільно орієнтуватися у конфліктних ситуаціях. Суб’єктом необхідної оборони може бути кожен, хто знаходиться на території дії Кримінального закону України, незалежно від громадянства і віку. Необхідна оборона допустима не тільки проти злочинного, а й іншого суспільно небезпечного посягання.
Право на необхідну оборону може реалізовуватись незалежно від можливостей уникнути, чи звернутися за допомогою до інших осіб або до органів влади. Однак не важко підмітити, що в даному випадку яскраво описуються тільки ті умови, при яких можлива необхідна оборона. Подібна зрозумілість відсутня в понятті умов її правомірності. А це важливо при прийнятті реалізації права на необхідну оборону .
Обираючи шлях загального визначення правомірності необхідної оборони у ситуацію, при котрій він повинен не тільки дочекатися нападу, а ще і повинен визначити направленість (на життя або інші блага) і з’ясувати...

1. Андреева Л.А. «Квалификация убийств и причинений пределов необходимой обороны».: Конспект лекций/ прокуратура СССР.- Л. 1987г.
2. Володарський В. “Необхідна оборона, перевищення її меж: деякі випадки кваліфікації”.// Право України.-2000 №6
3. Володарський В. “Проблемні питання необхідної оборони”.// Право України – 1998 №11
4. Діденко В.П. “Обставини що виключають злочинність діяння”: Лекція/ УАВС.-К., 1993р.
5. Діденко В.П. “Необхідна оборона в практиці ОВС”- КВШ 1984р.
6. Звечаровский И., Чайка Ю. “Закаонодательная регламентация института необходимой обороны”// Законность.- 1995г.- №8
7. Загородня О. “Право на необхідну оборону” Право України –1994-№4
8. Козак В. “Применение законодательства о необходимой обороне”.// Советская Юстиция –1976г. №15
9. Ляпунов Ю., Истомин А. “Социально – правовая природа института необходимой обороны // Законность – 1994 - №4
10. Науково - практичний коментар Кримінального кодексу України: К.-2001
11. Пробегайло Э.Ф. Ревин В.П. “Необходимая оборона и задержание преступника в деятельности ОВД” – М. 1987г.
12. Сидоров Б. “Причинение вреда при задержании преступника” // Советская юстиция – 1990 - №3
13. Старостина Ю. “Обязательность приказа как обстоятельство исключающее преступность деяния” // Законность – 2000 №4
14. Тишкевич И.С. “Условия и пределы необходмой обороны” М. 1969г.
15. Фагиев И. “Состояние аффекта и превышение пределов необходимой обороны” Российская юстиция. – 2000 №6