Виконання завдань з дісціпліни \"Ділове українське мовлення\"

У статті 10 Конституції України зазначено: «Державною мовою України є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах сус¬пільного життя на всій території України...». Це значить, що держава чітко визначає свої пріоритети щодо політики мовної. Для створення позитивного ставлення до себе й свого ділово¬го потенціалу сучасний громадянин повинен знати й уміти складати ділові документи. Тому, на нашу думку, службовці і державних, і приватних підприємств мають бути зацікавлені в підвищенні рівня знань щодо правил ділового мовленнєвого етикету та їхнього практичного використання в професійній діяльності, ділових переговорах, справочинстві.
Тобто слід знати, що у сферах виробничо-професійній, освітній, полі-тичній, просвітницькій, культурній, соціально - адміністративній провідна роль підведена саме мові українській, а точніше певним функціональним стилям цієї мови: офіційно діловому, публіцистичному, науковому, а також відродженому ораторському мистецтву.
Мовний стиль — це сукупність мовних норм і засобів, використаних з певного метою, у визначеній ситуації. В українській літературній мові є такі стилі: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній, конфесійний, розмовний.
Українська літературна мова є найвищим проявом мови національної. До усього мовного масиву входять також діа¬лекти, жаргони, арго і т.ін. Літературна мова - це загально¬прийнята система мовних норм, що обслуговує сферу суспіль¬ного життя країни. До створення української літературної норми доклали зусиль класики української літератури 19 ст. (І. Котляревський, Г. Квітка-Основ'яненко). Основополож¬ником української літературної мови прийнято вважати Т. Г. Шевченка. Літературний варіант української мови ба¬зується на південно-східних говірках.
Українська літературна мова може бути представлена в усній та писемній формах. Для офіційно-ділового й публіцистичного стилів - це промови, дебати, інтерв'ю (усна форма); законо¬творчість, облік...

Українська мова у своєму розвитку пройшла тернис¬тий шлях, адже від російського імператора Петра І і до відомого партійно-комуністичного ідеолога М. Суслова вийшло близько 30 указів, постанов, рішень про заборо¬ну або дискримінацію української мови, культури. І ниніш¬ній державний статус української мови відображає сту¬пінь вияву піклування самої держави про її представниць¬кий вияв у колі цивілізованих країн. Водночас слід пам'я¬тати, що ніякий закон самої проблеми не вирішує, оскіль¬ки реалізація його принципів — це закономірності внутріш-ньодержавного влаштування. Сьогодні найважливішою проблемою у цьому напрямі постає розширення функці¬онального тла української мови у різних сферах виробни¬чо-професійного, навчально-прикладного, соціально-ад¬міністративного життя.
Мовна політика як складова частина державотворен¬ня в Україні по-винна спиратися на світовий досвід та міжнародне право, які виходять з того, що є держави багатонаціональні, тобто такі, до складу яких входять народи, що є автохтонами на своїх історичних територі¬ях, проживають компактно, суцільною масою. Такою, наприклад, є Швейцарія, в якій німці, італійці та фран¬цузи відповідають цим ознакам і тому статус їхніх мов у державній та громадських структурах однаковий — дер¬жавний. Є й держави з багатонаціональним складом насе¬лення, де переважну більшість складає одна нація, що дає назву державі — титульна нація, мова якої і висту¬пає в усіх державотворних і державно-представницьких функціях. Такою с Україна.
Сучасна українська літературна мова не поступається своїми функціональними можливостями жодній з найбагатших і найрозвиненіших мов світу. В її лексичному запасі близько чотирьох мільйонів слів. З цього числа ле¬вова доля належить термінології різних галузей наук та професій.
У щонайширшому своєму загалі мова виконує цілий ряд функцій, з-поміж яких здебільшого основними вва¬жають: 1) комунікативну, 2) мисленнєву.
Треба додати, що деякі форми оформлення документів треба удосконалювати, брати зразки...