Образ Орфея в поезії М.Рільке

Вступ
Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку суспільства все частіше люди забувають про духовність, про справжній сенс свого буття. Звичайно, такі проблеми вставали перед мислячими людьми і раніше. Тому доцільним буде звернутися до досвіду минулого, побачити, як саме пропонували вирішити культурну проблему письменники-філософи. 19 століття у Європі в 1875 році ознаменувалося народженням Райнера Марія Рільке. З'явився поет, якому призначено було висловити, утілити в слові вислизаючий сенс згасаючого буття культури. Драма культурної людини в епоху загибелі культури, його приречена самота і сумна меланхолія декадансу – про це говорить Рільке в своїх творах. «Захід Європи» виявляється для поета особистою драмою, заходом і загибеллю суті того, що йому дорого і є таким, що визначає по відношенню до буття.
Дорога Рільке є поверненням до природи, пошуком її втраченої гармонії. Поверненням за допомогою деструкції сучасності. («Господь, великі міста приречені небесній карі.») З приреченої обмеженості ігрової цивілізації Рільке спрямовується углиб, до витоків буття. Туди, де «.вновь без віку природа, і дні, і речі ужитку. І далечінь просторів як вірш псалма». Саме те слово, яке утілює і є втіленням єдності з природою, миром, шукає Рільке. Саме це слово дарує перемогу над збитковою перехідністю часу. «Я вдивлявся в строчки, як в зморшки задумливості, і годинник підряд, стояв часа бо йшов назад.» «Сонети до Орфея» є піком творчості Рільке. Вони справедливо можуть вважатися автобіографічною сповіддю поета, його зрілим твором. Сам твір присвячений якнайглибшим філософським проблемам, питанням, над якими роздумував сам поет все своє життя. Основні теми двохприватного циклу сонетів - теми пісні, співака, тема звуку і його впливу сил природи, тема буття і небуття, безсмертя і вічного переходу, метаморфози, перетворення. Міф про Орфея і Еврідіку, як мені здається, не належить до найцікавіших міфів — проте це, безперечно, один з самих (якщо не самий) популярний міф в історії...

Річною галькою на губах перекочується звучне прізвище відомого австрійського поета. Його називали пророком минулого, він завоював собі славу Орфея XX століття. Далекий міфічний Орфей був зрозумілим Рільке, і ми, люди XXI століття, близько до серця беремо біль і радість міфічних персонажів, бо це – сама вічність. "На півночі у гористій Фракії жив колись знаменитий співець Орфей. Співав він так, що зачаровував навіть диких звірів, а дерева і скелі підступали ближче послухати той спів", - так про Орфея говорить давньогрецький міф. Орфей - це поет, який своїм співом збуджує людей. Орфей перетворює хаос у космос, творить прекрасне і це прекрасне дарує людям радість і надію на життя, пробуджує оптимізм і віру.
Мені здається, Райнер Марія Рільке своїм поетичним даром скорив, як і Орфей, весь світ. У глибині душі я радію з того, що я - теж піщинка всесвіту, яка поєднує усе на землі, частинка тієї країни, яка колись зачарувала Рільке, дала натхнення творчості - я радію з того, що ця країна - Україна.
Рільке вірив у те, що в нашій країни є велике майбутнє. Київ, Києво-Печерська лавра, Шевченківські місця, Полтавське поле бою, кобзарі справили на Рільке величезне враження і він, окрилений історичною монументальністю нашої історії, створив шедеври поетичного мистецтва.
Я вірю Рільке! Є така впевненість, що має бути Орфей і на нашій землі, що він розбудить наше "царство мертвих", що ми прокинемося від такого собі сомнамбулічного стану і заспіваємо усі разом щасливу пісню про радісне життя не тільки України, не Америки чи Австрії, а усієї землі, бо усі ми - її діти.