Конституційні гарантії прав і свобод

Вступ

Поняття особи пов’язується з юридичним образом людини. Суб’єктом конституційних прав і свобод є сама людина. Вона є єдиною соціальною цінністю в суспільстві. Визначається це самою приналежністю її до людського роду. Якщо поняття «людини» має здебільшого біологічний зміст і торкається кожного індивіда людського роду, то поняття «особа» переважно пов’язане з загальнолюдськими соціальними цінностями. Особа в суспільстві і державі може виступати і в якості громадянина цієї держави, особи без громадянства, іноземця, адже на людину з моменту її народження розповсюджується юрисдикція держави приналежності і вона стає суб’єктом права певної країни.
Як суб’єкт національного права людина має волю та займає певне соціальне і правове становище в суспільстві. ЇЇ соціальне становище визначається соціальним статусом, тобто всією сукупністю економічних, політичних, моральних, культурних, матеріальних, духовних та інших цінностей, принципів, норм та ідеалів суспільного життя. Людина ж, об’єднуючись і інтегруючись з собі подібними у різні соціальні спільноти та організації, потребує певного нормативного регулювання її поведінки. Таке регулювання здійснюється за допомогою соціальних норм поведінки. Ті ж суспільні відносини, які потребують загальнообов’язкового дотримання, регулюються правовими нормами, що складають основу системи соціальних норм і характеризують правове становище людини в суспільстві. Людина, як суб’єкт правого статусу може виступати у якості іноземця, особи без громадянства, громадянина України. Отже, можна зробити висновок, що поняття «особа», на нашу думку, охоплює поняття «людина – біосоціальна істота» зміст якого розкривається здебільшого через біологічні категорії, та понять «громадянин», «іноземець», «особа без громадянства» зміст яких пов’язаний з певним правовим статусом, якого людина набуває в межах території певної держави, будучи суб’єктом правовідносин.
Правовий статус людини характеризується як юридично закріплене становище особистості в...

Висновок
В кінці нашої роботи ми б хотіли акцентувати увагу на необхідності оновлення Конституції України, що нині визнається більшістю дер¬жавних і громадських діячів, політологів та юристів. Щоправда, при цьому декотрі з них не поширюють це визнання на кон¬ституційне регулювання проблематики прав, свобод і обов'язків людини та гро¬мадянина, стверджуючи, що воно в основному відповідає міжнарод¬ним стандартам, тому не потребує змін.
Проте погодитися з такими твер¬дженнями навряд чи можливо. Адже, як вказували ми у ІІІ розділі нашого дослідження, стан дотримання в Україні осно¬воположних прав людини та конститу¬ційних прав громадянина, особливо прав економічних і соціальних, за виснов¬ками міжнародних організацій не є задовіль¬ним. Тому, обговорюючи шляхи поліп¬шення такого стану, не можна заперечу¬вати, що одним з них може бути й удос¬коналення саме конституційних засобів забезпечення прав і свобод людини та громадянина.
Підтримуємо погляди юристів-теоретиків, які пропонують розширити саму назву розділу II Конституції України та¬ким чином: «Права, свободи й обов'язки людини і громадянина їх гарантії» та закріпити у Конституції принципово важливого положення про неприпустимість зловживання правами і свободами.
Що стосується напрямків вдосконалення, то по-перше, варто погодитися з тим, що слід зазначити гарантії у тих статтях Конститу¬ції, де взагалі про них поки що не зга¬дуються. Ідеться, скажімо, про вказівку на позитивні обов'язки держави стосовно забезпечення здійснення тих чи інших прав. Так, ст. 48, де закріплено право людини на гідний життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, належало би доповни¬ти частиною, в якій вказувалися на ті заходи, які зобов’язана здійснювати дер¬жава для забез¬печення цього права, зокрема, наприклад через закріплення у статті положення: «… шляхом встановлення мінімального розміру заробітної плати, пенсії чи допомоги, не нижчого від про¬житкового мінімуму, визначеного зако¬ном».
По-друге, видається необхідним роз¬ширити коло...