Право і мораль в системі соціального регулювання

Цивілізація виробила безліч різних норм і правил, якими люди керуються в своєму повсякденному житті і діяльності. Право зростає з соціальних норм до державної організації. Воно формується із звичаїв, табу, які перетворюються, відбираються, пристосовуються до нових соціальних відносин, заснованих на приватній власності, соціальному і класовому розшаруванні суспільства.
В житті ми зустрічаємося із словом “право” прекрасно уявляючи собі, коли йдеться про моральне або юридичне право. Проте ці висловлення абсолютно не вичерпують всієї багатозначності цього юридичного феномену. Право – явище складне і багатогранне, таке, що має багате понятійне вираження.
Регулювання суспільних відносин здійснюється шляхом реалізації певних соціальних норм: норм права, норм моралі, норм, установлених громадськими організаціями, норм звичаїв, норм традицій, норм ритуалів і т.д. У загальному плані соціальні норми — це правила поведінки суспільного характеру, що регулюють взаємини людей і діяльність організацій у процесі їхньої взаємодії.
Як вид соціальних норм, моральні норми характеризуються загальними родовими ознаками і є правилами поведінки, що визначають відношення людини до людини. Якщо дії людини не стосуються інших людей, його поведінка із соціальної точки зору байдужа. Тому не всі вчені вважають норми моральності явищем винятково соціальним.
Існує думка про те, що моральні закони закладені в самій природі людини. Зовні вони проявляються залежно від тієї або іншої життєвої ситуації, у якій виявляється індивід. Інші ж категорично затверджують, що норми моральності – це вимоги, звернені до людини ззовні.
Немає підстав проводити розподіл між індивідуальним і соціальним характером моральних вимог, оскільки в них органічно переплітаються елементи того й іншого. Ясно одне, що будь-яка соціальна норма має загальний характер, і в цьому змісті вона адресується не до конкретного індивіда, а до всім або до великої групи індивідів. Моральні норми регулюють не «внутрішній» світ людини,...

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996. // — К. “Феміна” -1996, 64 с.;
2. Біленчук П.Д., Гвоздецький В.Д., Сливка С.С. Філософія права: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 1999. – 208 с.
3. Гребеньков Г.В., Фиолевский Д.П. Юридическая этика: Учебное пособие. – Донецк: ДИЭХП, 2002. – 171 с.
4. Философия: Учебное пособие для высших учебных заведений. – Ростов н/Д: Феникс, 2002. – 576 с.
5. Возний В. Правова концепція С.Дністрянського //Право України, 1999, №6
6. Данільян О.Г. Філософія права. Навчальний посібник.- Київ.: Юрінком Інтер, 2005.-272с.
7.Костецький В.М., Чміль Б.Ф. Філософія права. Навчальний посібник.- Київ, 2000.-336с.
8. Котюк В.О. Теорія права: курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. — К.: Вентурі, 1996. — 208с.
9. Кравець В.М., Симон Ю.С. Словник основних термінів з філософських дисциплін.- Київ.: КНУВС, 2006.-120с.
10. Марчук Б.М., Ніколаєва А.В. Основні поняття та категорії права. Навчальний посібник.-Київ: Істина,- 2001.-144с.
11. Оноре Т. Про право. Краткий вступ. Киев.: Сфера:- 1997.-124 с.
12. Патей-Брасюк М.Г. Філософія права: Навч. Посібник. Ч.1. Тернопіль, 2002.- 432с.
13. Сливка С.Д. Українська національна філософія права : онтологічний ракурс. – Львів: Воля,- 2001.-168с.
14. Шкода В.В. Вступ до правової філософії. Навчальний посібник.- Харків: Фоліо, 1997,-223с.
15. Енгибарян Р.В., Краснов Ю.К. Теория государства и права: Учебное пособие. – М.: Юристъ, 1999. – 272 с.
16. Черданцев А.Ф. Теория государства и права. Учебник. – М.: Юрайт 2001. 432 с.
17. Якуба Е.А. Право и нравственность как регуляторы общественных отношений при социализме. – Харьков, 1970. – 208 с.
18. Хропанюк В.Н. Теория государства и права. Уч. пособие Интерстиль М. 1997 г.