Неоінституціоналізм

Джон Кеннет Гелбрейт (1909 р. нар.) — уродженець Канади, пер¬ший науковий ступінь здобув у Торонтському університеті, але бі¬льша частина його професорської і наукової діяльності пройшла у США — у Каліфорнійському, Принстонському, Гарвардському уні¬верситетах. Він відігравав активну роль у політичному житті США. Під час другої світової війни працював в Управлінні з контролю над цінами, і 1947 р. - в Управлінні економічної політики Державного департаменту. У 1961 — 1963 p.p. був послом в Індії, Гелбрейт у своїх перших працях розробив концепцію «врівноважувальної си¬ли», пропагував «суспільство добробуту», що дало підставу амери¬канському історику економічної думки Селігмену не зараховувати його «у табір інституціоналістів» . Але і в працях, опублікованих у 50-х pp., Гедбрейт розглядає техніку, як основу економічного про¬гресу. А в його «Новому індустріальному суспільстві» (1967 р.) знай¬шли найповніше відображення позиції теоретиків «індустріального інституціоналізму».

 

Тема реферату «Неоінституціоналізм» з дисципліни «Політична економія».
Після другої світової війни відбулось відродження інституціона¬лізму на дещо інших засадах. Якщо неокласики і кейнсіаниі спере¬чались щодо межі втручання держави в економіку, то інституціона¬лісти знайшли нові об'єкти дослідження: місце і роль в економіч¬ному житті НТР, інформації, влади, політики та ін.

Сучасні інституціоналісти так само критикують неокласичні й неокей-нсіанські теорії. Вони зберегли «дух незгоди», «бунтарства», що знаходять свій прояв у сучасному реформізмі. їм притаманне та¬кож розширення традиційних об'єктів теоретичного аналізу за раху¬нок нових актуальних питань.