Політична економія у Франції

Політичну економію Сей визначає як науку, що дає змогу пізнати природу багатства, способи його ство¬рення, порядок розподілу, та феномени, що спричиняють його зник¬нення. Це наука, яка базується на кількох фундаментальних прин¬ципах і переважну більшість висновків виводить із цих принципів.
Сей критикує Сміта за непослідовність його доказів, за те, що недове-дені істини підносяться до рангу засадних принципів, саму працю не об'єднано єдиною логічною системою.
Власне дослідження Сей будує за логічною схемою, яка згодом стає стандартною для більшості навчальних посібників з політеко¬номії: виробництво — розподіл — споживання. Ця схема виключа¬ла, на його думку, занадто абстрактні і складні підходи до аналізу, якими користувався Сміт.
Аналізуючи виробництво, Сей стверджує, що не лише земля є факто-ром багатства., бо піл багатством слід розуміти будь-які ре¬зультати виробництва, що приносять користь, мають реальну внут¬рішню цінність.
У зв'язку з цим він переглядає тезу Сміта про продуктивну та непродуктивну працю.
Він уважає, що будь-яка праця є продуктивною, якщо вона здій-снюється з допомогою сил природи, капіталу та праці людей і дає корисні результати. Сей визнавав наявність категорії людей, які сво¬єю працею не створюють матеріальних благ, але роблять послуги іншим, сприяючи розвитку виробництва (наприклад, праця лікаря, учителя-наставника). Він пише, що таке «виробництво не створює матерії, але створює корисність».
Результатом послуг є нематеріальні продукти, але вони корисні для людей, мають мінову цінність і є наслідком поєднання праці з капіталом та землею. Отже, виробництво означає продукування ко¬рисних послуг, які можуть виступати в матеріальному і нематеріа¬льному вигляді та обмінюватись одна на одну завдяки однаковій внутрішній цінності.
Сей робить висновок, що поділ праці на продуктивну й непроду-ктивну не має сенсу, оскільки в обміні беруть участь

Тема реферату «Політична економія у Франції» з дисципліни «Полі-тична економія».
Період розквіту політичної економії в Англії відповідає періоду започаткування класичної школи у Франції. Вихід у світ книжки Сміта «Роздуми про природу і причини багатства народів» та розви¬ток класичних економічних ідей у працях його послідовників спра¬вили великий вплив на формування економічної теорії у Франції, а революційна зміна феодальною устрою наприкінці XVІІІ ст. та швидкий розвиток капіталістичних відносин поставили перед фран¬цузькою економічною наукою багато нових питань, на які складно було дати відповідь з позицій англійської класичної політекономії.
Політична економія у Франції мала свою специфіку: вона хоч і успадкувала класичні традиції, але не поставилася ортодоксально до надто абстрактної теорії вартості, з прагматичних позицій вирішу¬вала проблеми розвитку буржуазного суспільства.
Представниками французької класичної економічної школи були Жан Батист Сей, найбільш видатний послідовник Сміта на контине¬нті, праці якого остаточно розвінчали меркантилізм (кольберизм) та фізіократію і Фредерік Бастіа, котрий абсолютизував ідеї лібералізму.
 

У боротьбі з соціалістичними ідеями Бас¬тіа, що загалом не визнавав учення Мальтуса про народонаселення, щодо конкретних питань соціального захисту підтримує мальтузіан¬ство. Один із розділів його «Гармоній» спеціально присвячено цим проблемам. Він уважає неприпустимим втручання в дію економіч¬них законів, що, на його погляд, регулюють суспільний розподіл з урахуванням абсолютного внеску кожного у виробництво. Неспра¬ведливість цих законів виправдовується їхнім стимулюючим впли¬вом на розвиток суспільства і на людей, що не бажають працювати, тобто ці закони породжують приватну відповідальність. Солідар¬ність Бастіа бачить не у взаємодопомозі, а в тім, що відповідальність кожного перед суспільством забезпечує і справедливе ставлення су¬спільства до кожного.
Абсолютизація принципів вільної конкуренції та вільної дії еко-номічних законів ставить лібералізм Бастіа на виший щабель класи¬чної економічної теорії. Свою оптимістичну тезу про самовирішення всіх проблем у межах гармонічної капіталістичної економіки він поширював на всі аспекти суспільного життя, рішуче заперечуючи будь-які форми державного втручання. Тому його (у цілому компі¬лятивна) теорія залишилась поза увагою пізніших економістів.