Терміни (строки) в цивільному праві: поняття, способи позначення, види

Стратегічна лінія на нормалізацію соціально-економічного становища в Ук¬раїні визначає необхідність повніше враховувати фактор часу у господарській ді¬яльності та при вирішенні соціальних проблем. Фактор часу набуває важливого значення і як міра оцінки соціальних процесів та явищ, і як засіб цілеспрямова¬ного регулювання людської діяльності.
Час відіграє істотну роль у цивільних правовідносинах. Суб'єктивні права та юридичні обов'язки їхніх учасників виникають, розвиваються і припиняються у певний час. Дія самих законів також обмежена у часі. Строки, які встановлю¬ються у цивільних правовідносинах як вияв соціального часу (у формі існування соціальної матерії, суспільного буття), є важливим правовим засобом цілеспря¬мованого регулювання діяльності громадян та організацій.(Строки дисципліну¬ють учасників правових зв'язків, забезпечують чіткість і визначеність у правах та обов'язках суб'єктів.
Загальні часові параметри функціонування правовідносин визначаються пе¬редусім правовою нормою. Поняття "строк", "термін", "давність", "своєчасно", "негайно" та інші, які відображають часові зв'язки, часто включаються до змісту правових норм. У новому ЦК України, крім норм, що регулюють дію позовної давності, містяться загальні положення про строки і терміни, які стосуються усіх інститутів цивільного права.

Якщо відновлення порушеного суб'єктивного права не досягнуто в оператив¬ному або претензійному порядку, управомочена особа може звернутися за захис¬том своїх прав і законних інтересів до юрисдикційного органу. Можливість за¬хисту права у примусовому порядку обмежена встановленими законом строками позовної давності.
Цивільно-правові строки є часовою (темпоральною) формою руху цивільних правовідносин, формами існування і розвитку суб'єктивних прав та обов'язків, що становлять їх зміст. Суб'єктивне право та обов'язок відповідно являють со¬бою можливість або необхідність здійснення їх носіями будь-яких дій або утри¬мання від їх здійснення. Змістом строку є або дія, або подія. Поза цими фактами встановлення та існування строків не мають сенсу. Тому настання або закінчен¬ня строку набуває значення не само по собі, а в сукупності з подіями або діями, для вчинення або утримання від вчинення яких цей строк встановлено.
Отже, строки не належать ні до дій, ні до подій, як і не посідають самостій¬ного місця у загальній системі юридичних фактів. Як форма час (строк) власти¬вий і першим, і другим. Строки як часова форма, в якій відбуваються події або здійснюються дії (бездіяльність), породжують юридичні наслідки лише у зв'язку з діями і подіями. Наприклад, пропуск строку позовної давності тягне за собою відмову у позові не просто у зв'язку із закінченням такого строку, а тому, що позивач у встановлений строк не вчинив позову до відповідача про захист пору¬шеного права.