Доказування у кримінальному процесі

1. Поняття, суть і значення кримінально-процесуального доказування
1.1. Поняття кримінально-процесуального доказування
Успішне виконання завдань кримінального судочинства, вкладених у ст.2 КПК України, вимагає від посадових осіб і органів, які ведуть кримінальний процес, установлення в кожній справі наявності або відсутності обставин, доказів, які мають значення для справи і за допомогою яких встановляється істина.
Під істиною у кримінальному процесі потрібно вважати повну і точну відповідність висновків органу дізнання, слідчого, проку¬рора і суду про всі істотні обставини справи тому, що мало місце насправді.

Як об'єктивна істина в цілому, так і окремі факти, обставини справи встановлюються слідчими орга¬нами, прокурором і судом лише шляхом кримінально-процесуального доказування (нерідко його називають су¬довим, але це неточно відображає суть цього поняття), під час якого збираються, перевіряються, оцінюються докази і на їх підставі приймаються й о᬴рунтовуються процесуальні рішення. Цим зумовлюється те, що доказування має найбільшу питому вагу в усій діяльності органів і осіб, які ведуть процес, осіб, яких вони залучають до цієї діяльності, а також те, що нор¬мативне регулювання й теоретичне дослідження проблем доказування посідає чільне місце в кримінально-процесуальному праві, найважливішою складовою якого є дока¬зове право, і в науці кримінального процесу, де провідну роль відіграє теорія доказів (її ще називають ученням про докази). У кінцевому підсумку в кримінальному процесі як науці, навчальній дисципліні, галузі права і прак¬тичній діяльності все зводиться до доказування і доказів, бо вони є основним змістом кримінального процесу.
За своєю гносеологічною суттю кримінально-процесу¬альне доказування являє собою різновид людського піз¬нання дійсності Воно не є науковим у тому розумінні, що не ставить собі за мету пізнання закономірностей розвитку природи й суспільства, але в плані встановлення окремих фактів, явищ дійсності воно має багато спільного з науковим пізнанням, насамперед історичним. У кримінально-процесуальному доказуванні як пізнавальній ді¬яльності застосовуються (звичайно, з урахуванням його специфіки) всі закони й категорії діалектичної і формаль¬ної логіки. Ця специфіка зумовлена передусім об'єктом, завданням і засобами пізнання, колом його суб'єктів, процесуальними строками і процесуальною формою.
Розглядаючи зміст кримінально-процесуального дока¬зування, можна виокремити два його види, або аспекти: і доказування як дослідження фактичних обставин справи, що полягає в діяльності відповідних органів і осіб по збиранню, перевірці та оцінці...

Отже, елементами процесу доказування як дослідження є збирання (формування), перевірка та оцінка доказів і їх джерел. Найважливішими елементами другого виду, або аспекту доказування в кримінальному процесі є письмове або усне формулювання певної тези (наприклад, обвину¬вальної чи виправдовувальної) і наведення аргументів для її обгрунтування. Цей вид доказування близький до того, що існує у формальній логіці.
Загальне поняття доказування в кримінальному про¬цесі можна визначити таким чином: це — діяльність суб'єктів кримінального процесу по збиранню (форму¬ванню), перевірці та оцінці доказів і їх процесуальних джерел, а також по формулюванню на цій основі певних тез і наведенню аргументів для їх обгрунтування.
Кримінально-процесуальне доказування регулюється нормами КПК, які в своїй сукупності називаються дока¬зовим правом. До системи норм доказового права входять:
а) насамперед норми глави 5 КПК «Докази», які регулю¬ють, зокрема, предмет доказування в4 кримінальній спра¬ві, поняття та оцінку доказів і їх процесуальні джерела;
б) норми-принципи кримінального процесу;
в) норми, які передбачають права й обов'язки суб'єктів криміналь¬ного процесу;
г) норми, що регулюють слідчі (судові) та інші процесуальні дії по збиранню і перевірці доказів;
д) норми, які встановлюють підстави, а також порядок прийняття та обгрунтування процесуальних рішень.
Отже, докази у кримінальній справі - всякі фактичні дані, на під¬ставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 65 КПК).