Організація як віжкрита система

1. Організаційно – правова форма господарювання
1.1.ТОВ: організаційно – правова характеристика
Організаційно-правова форма господарювання – це параметр, який вказує на розподіл контрагентів за організаційно- правовими формами господарювання. Він використовується під час збирання та оброблення інформації в автоматизованих системах. Визначення параметра надане у Класифікації організаційно- правових форм господарювання, затвердженій наказом Держстандарту України від 22.12.94 N 288. Код організаційно- правової форми господарювання надається контрагентам (клієнтам) банків органами державної статистики при включенні їх до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Цей параметр потрібно заповнювати для контрагентів - суб'єктів господарської діяльності.
Товариство з обмеженою відповідальністює формою спільної діяльності, яка передбачає наявність статутного капіталу, розділеного на частки, розмір яких визначається засновницькими документами. У товаристві з обмеженою відповідальністю право володіння частками статутного капіталу кожним партнером підтверджується спеціальним свідоцтвом, яке не є цінним папером, на відміну від акцій акціонерного товариства. Кожний партнер товариства з обмеженою відповідальністю несе відповідальність у межах свого майна, він має право уступити свою частку одному або кільком учасникам цього товариства. У випадку, якщо партнери відмовляються від придбання частки, вона може бути прода¬на третім особам.
Право продажу частки третім особам має передбачатися у статуті або в угоді про створення товариства.
Партнери також користуються переважним правом придбання частки або її частини учасника, який уступає її, пропорційно своїм часткам у статутному капіталі товариства або в іншому взаємоузгодженому порядку. При переданні частки або її частини третій особі одночасно відбувається перехід до нього прав та обов'язків, що належали партнеру, який уступив частку повністю або частково [2].
Будь-який учасник товариства з обмеженою...

Вступ

Актуальність теми дослідження. У багатьох областях знання об`єкт представляють у вигляді системи, а подальше його вивчення проводять на основі базових принципів системного підходу.
Існують біологічні, технічні, інформаційні системи. Про те ні в одній системний підхід не отримав широкого розповсюдження і не використовується з таким ефектом як в теорії організаці.
Концептуальні методи системного підходу до пояснення складних явищ суспільного життя або системного аналізу, зявилися у вигляді теорії, якій приписувалася здатність пояснити всі явища сучасного матеріального і не матеріального світу.
Одним з основоположників системного підходу вважають Р. Спенслера, англійського природодослідника і дослідника соціальних явищ.
Передосячи проблеми біологічного організму на соціальний рівень. Спенслер не зміг виявити чисто соціальних явищ, властивих виключно людському суспільству. Разом з тим, окремі елементи його «органімічної теорії» в даний час актуальні і сприяють виведенню всебічного аналізу соціальних спільностей, зокрема соціальних організацій.
Проте істинними творцями теорії систем признаються А.А. Богданов і Л. фон Берталанфі.
Застосовування системного підходу до дослідження організації можливо в двох різних варіантах, коли організація розглядяється як закрита або відкрита система.

Висновки і пропозиції
У індивідуально науково –дослідній роботі наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що полягає у визначенні ролі та місця стратегічного підходу в управлінні виробництвом на ТОВ «Комбікормовий завод» з метою адаптації його до умов господарювання українських переробних підприємств АПК.
Для створення сучасного виробництва світового класу необхідне застосування принципів та методів стратегічного управління, що дозволить враховувати конкурентні переваги і чітко реагувати на зміни оточуючого середовища, забезпечуючи стійке і довгострокове положення на ринку.
Стратегію охарактеризовано як встановлену на достатньо тривалий період сукупність напрямків, пріоритетів, орієнтирів, сфер, засобів і правил діяльності, що забезпечують зростання, конкурентоспроможності підприємств, зміцнюють позиції на ринку, підвищують здатність до виживання в конкретній ситуації. Формування економічної стратегії повинно проводитись на засадах багаторівневої оцінки виробничого потенціалу підприємств. Це в свою чергу вимагає вироблення принципів і підходів до розробки і реалізації стратегії. Рекомендуються наступні принципи: прогнозування і вироблення