Образ Майстра в романі Володимира Дрозда "Острів у Вічності"

1.1. Рецепція творчості Володимира Дрозда в науковій літературі


Творча спадщина В. Дрозда у контексті новітньої української літератури посідає важливе місце, адже митець творив у складні часи різних культурно-історичних епох, охопивши другу половину ХХ та початок ХХІ століття. Доробок письменника є унікальним явищем в історії нашої літератури, оскільки містить істотно різні твори, як за жанром, так і за стильовими особливостями.
Твори В. Дрозда різноманітні у жанровому відношенні: новели, оповідання, повісті та романи . Останні посідають важливе місце у доробку письменника. Саме романна форма стала вдалішою, бо надавала можливість створити величні полотна («Лист я землі») чи зацікавити, заінтригувати читача («Убивство за сто тисяч американських доларів»).
Вивчення романів В. Дрозда, специфіка яки визначається варіюванням від соцреалістичного до постмодерністського означення, автора біографічних романів «Добра вість», «Ритми життя», «Дорога до матері», філософських романів «Листя землі», «Острів у вічності», «Убивство за сто тисяч американських доларів» то що, ґрунтується на теоретичних дослідженнях щодо проблеми стилю. Це зумовлено тим, що повністю охопити особливості прозових творів митця, які неодноразово ставали предметом наукових зацікавлень (М. Жулинського, М. Павлишина, Л. Яшиної та ін.), можливо саме шляхом визначення стильових особливостей та домінант [1, c. 323].
Роман «Убивство за сто тисяч американських доларів» (1992-2002) вперше побачив світ 1993 року в журналі «Київ », окремо був ви даний 2003 року. Цей твір, який із перших сторінок справляє враження «новочасної кримінальної штуковини», уже встиг стати предметом наукових розвідок – М. Жулинського, В. Соболь, А. Харченко, О. Січкар.
Останнім часом дослідники, вивчаючи спадщину В. Дрозда, звертаються до проблеми стилю, обираючи певні його аспекти: фольклорно міфологічна символіка як домінанта стилю (О. Карпенко ), автобіографізм як особливість прози (Н. Манюх), іронія як стильовий компонент...

В. Дрозд як письменник-прозаїк, автор великих епічних творів утвердився в українській літературі не одразу. Доробок письменника В.Дрозда – величезний масив творів, різноманітних за жанром і стилем, за ідейно-тематичними особливостями. Спільним, що єднає увесь пласт прозової спадщини письменника, є майже суцільна її автобіографічність. Саме з автобіографічними мотивами часто пов'язаний психологізм прози письменника, що, зокрема, виявляється в авторських рефлексивних роздумах.
Проза В. Дрозда – багатожанрове, різностильове нагромадження творів, різних в ідейно-тематичному плані, проте споріднених єдиним духом, чи, як сказав би В. Бєлінський, єдиним пафосом. Письменник звертався як до традиційних епічних форм, таких як новели, оповідання, повісті, романи, в результаті чого винайшов індивідуально авторський спосіб подачі матеріалу у прозі.
В. Дрозд надає привілей великій епічній формі – роману. Захоплення письменника рефлексивними відступами не завжди доречне й можливе в малій формі, тому жанр роману дає можливість не обмежуватися у процесі висловлення думки на письмі.
Жанри і стилі прози В. Дрозда розглядались різними дослідниками у різні часи принагідно, відповідно до поставленої ними мети дослідження, як-от: міфопоетика творів (Л. Яшина), особливості жанру роману «Листя землі» (М. Жулинський), своєрідність оповідань В. Дрозда (Ю. Бадзьо), «химородність» творів В. Дрозда (П. Майдаченко) тощо.
Творчий доробок В. Дрозда свого часу розглядали О. Колодій, Н. Колощук, П. Майдаченко, В. Сулима, В. Соболь, Н. Фенько, Л. Яшина та інші. Розкривав специфіку його творів Ю. Бадзьо. Дослідження психологізму в українському літературознавстві є надзвичайно актуальним, оскільки психологія творчості залишається важливою проблемою літературознавчої науки.
Саме роман «Острів у вічності» викликав науковий інтерес. Написаний твір протягом 1999 – 2001 роках, а надрукований у журналі «Березіль» у 2001 році, так і не був виданий окремою книгою.
Протягом останніх років...

В. Дрозд – неперевершений майстер творення своєї власної, оригінальної художньої реальності. Володіючи потужною естетичною енергією, письменник завдяки творчому використанню фольклорно-фантастичних елементів – небилиць, міфообразів, розгорнутих міфометафор, алегорій, травестії, легенд, сказань, сміху, гумору, іронії, сатири, гротеску, дотепу, жарту відкрив безмежні можливості для вигадливого і образно нестримного творення новаторської поетики національної словесної творчості.
Парадоксальність образного мислення В.Дрозда зумовлена його природним даром химерно персоніфікувати елементи народної фантастики, «вирощені» на ґрунті історичного буття його Краю і трансформовані завдяки вигадливій фантазії письменника в конкретну українську дійсність.
Сірий, партикулярно сухий, регламентований, соцреалістичний світ письменника пригнічував, і він прагне своїм нестримним фантазуванням його оживити, розкошуванням сміху, іронії, жарту, бурлеску, гіперболізуванням і так умовно-химерних ситуацій розхитати усталені принципи і засади регламентованого соцреалістичного зображення дійсності. Особливо ефективно розгортав В. Дрозд на сюжетний простір новели чи оповідання парадоксальну «формулу» якогось епізоду чи образу із давніх народних вірувань, зрощував її з якоюсь реальною ситуацією – і з’являвся оригінальний естетичний гібрид. Таке майстерне поєднання давніх народних химерій, небилиць, жартів, кумедних колізій на «шампур» реальності дивувало самого письменника, який і сам вражався і втішався цим химерно-іронічним, бурлескно-асоціативним сплетінням незвичного, фантастичного і звичайного, буденного.
Багатство українського слова, слова народного, живого, яскравого, образного відкрилося у творчості В. Дрозда в дивовижно трансформованій повноті. Письменник щедро дістав із криниць колективного підсвідомого скарби мовної творчості, плоди уяви багатьох поколінь, які витворили ці притчі, легенди, казки, жарти, небилиці, прислів’я, цей дивовижний світ фольклору, фантасмагорій,...