Методики самовдосконалення викладача вузу

Педагог – це фахівець, який має спеціальну підготовку і професійно провадить навчально-виховну роботу в різних освітньо-виховних системах. Педагогічна діяльність – це діяльність викладача вищої школи в навчально-виховному процесі, спрямована на формування і розвиток особистості вихованців.
Слід зазначити, що сучасна гуманістична парадигма освіти передбачає значну концентрацію навчального процесу не на навчальній дисципліні, а на особистості студента, його професійному становленні та особистісному зростанні. Задля цього сам викладач має бути високого рівня самоактуалізованості, особистісної й громадянської зрілості.
Тому, на нашу думку, варто детальніше зупинитися на тому, в чому полягають головні завдання та функції викладача вищої школи.
Більшість науковців вважають, що ефективність процесу виховання багато в чому залежить від дій викладача вищої школи – суб'єкта педагогічного процесу, тобто вихователя, який безпосередньо й багатогранно впливає на кожний його компонент. Головне – викладач вищої школи повинен зробити вихованця центральною постаттю цього процесу, його активним, свідомим, повноправним та самостійним учасником [4].
Завдання вихователя полягає в тому, щоб формувати у вихованця мотивацію, навички та вміння самовдосконалення, озброїти його ефективною методикою, прищепити почуття суб'єктності в педагогічному процесі. Впоратися з цим дуже складним завданням може тільки справжній майстер своєї справи.
Відомий педагог А. Єсарєва виділила такі спеціальні функції діяльності викладача як інформаційна, розвивальна і орієнтацій на [6].
Крім того, С. Вершиловський виділяє адаптивну функцію, а також пропонує доповнити цей перелік ще компенсаторною (компенсує недоотриману базову освіту), корегуючою (виправляє недоліки базової освіти) та самоосвітньою функціями [3].

Існує багато видів професійної діяльності, що безпосередньо стосуються людини, але є серед них професії лікаря, юриста, педагога, які впливають на її долю. Ось чому кожна з цих професій повинна бути не лише діяльністю, а й покликанням.
Особа викладача, його ідейно-науковий, психолого-педагогічний та методичний рівні є вирішальним чинником у підготовці висококваліфікованих спеціалістів.
Відповідно до нової філософії освіти, викладач вищої школи в сучасних соціокультурних умовах вбачається не просто транслятором науково-культурного й професійного досвіду, а носієм незаперечної істини, яка має бути засвоєна студентом.
Саме тому значення особистості педагога в педагогічному процесі накладає на нього велику відповідальність і вимагає великої постійної роботи над собою. Педагог обов'язково повинен багато працювати для вдосконалення себе як викладача.
Щоб досягти довершеності, йому потрібно повсякчас не лише вивчати свій предмет, його історію, філософію, а й вдосконалити техніку свого викладання.
На жаль, не всім педагогічний талант дається від народження, і якщо його немає, його обов'язково потрібно виховувати, розвивати в собі.
Метою даної роботи є дослідження необхідності та методів самовдосконалення викладача вузу для досягнення вищого рівня педагогічної майстерності.
Для реалізації поставленої мети нами були досліджені наступні питання:
- характеристика необхідних рис викладача;
- дослідження необхідності самовдосконалення викладача;
- аналіз методик самовдосконалення викладача;
- формулювання схеми самовдосконалення викладача вузу.
Об’єктом проведеного дослідження виступає особистість викладача вузу як носія відповідних знань і навичок для ефективної роботи зі студентами.
Предметом даної роботи є перспективи та механізми самовдосконалення викладача вузу з метою поліпшення його педагогічної майстерності.
При написанні курсової роботи нами були використані такі методи дослідження: аналіз, синтез, історичний, логічний, індукція, дедукція, аналогія,...

Сучасна гуманістична парадигма освіти передбачає акцентування уваги в процесі навчання не на навчальній дисципліні, а на професійному становленні та особистісному зростанні студента. Задля цього сам викладач має бути високого рівня самоактуалізованості, особистісної й громадянської зрілості, чому протягом усього життя буде сприяти постійне самовдосконалення.
Можна сформувати практично нескінченний перелік необхідних рис викладача вузу, виходячи з різноманітних підходів до формування ідеалу сучасного викладача вищої школи. Однак усі вони мають інтегрувати те основне, що є найбільш важливим у педагогічній діяльності: поєднання природжених і набутих знань, навичок, здібностей як у професійній, так і в особистій сферах.
Надзвичайно важливим у процесі самовдосконалення викладача вузу з постійне підвищення рівня педагогічної культури, оскільки вона є невід’ємною частиною загальнолюдської культури, в якій з найбільшою повнотою відображені духовні і матеріальні цінності освіти і виховання, а також способи творчої педагогічної діяльності, необхідні для обслуговування історичного процесу зміни поколінь, соціалізації особистості і здійснення освітньо-виховного процесу.
Отже, запитом вищої школи в сучасному соціально-економічному розвитку суспільства є модель висококваліфікованого, добре підготовленого викладача, який би поєднував у собі глибоку наукову ерудицію з ґрунтовним знанням основ психолого-педагогічної науки та високим рівнем методичних умінь.
Розвиток педагогіки і психології, інтерес до особистості та її потенційних можливостей саморозвитку, розуміння освіти як неперервного процесу, який характеризує життєдіяльність сучасної людини, спричинили підвищений інтерес до питань підготовки і перепідготовки викладачів вищої школи, а також активного самовдосконалення. Однак існують певні проблеми, пов’язані з особистісними характеристиками будь-якої дорослої людини, що є або планує викладачем, а також зовнішніми факторами.
Вирішення цих проблем у процесі...