Художня специфіка твору Марії Кривенко Візантійська історія

У передмові до «Візантійської історії» Марії Кривенко Дмитро Стус визначив місце цього твору в структурі читацької свідомості. Він є «звороткою» публікованого раніше щоденника К.Москальця «Келія чайної троянди». Якщо чоловік звірявся у втечі, що зберегла його внутрішній світ, то «повість “від жінки”» присвячено показові процесу руйнування родинної традиції в надсилій спробі покоління, що повірило у незворотність змін, адже щоб творити «нове життя», «неминуче доводилося жертвувати тим, що не мало прямого стосунку до праці – коханням, дітьми, родинним затишком». І хоча слова критика про те, що «навіть щоденники К.Москальця, вірші С.Жадана, тексти О.Забужко, юнацька інакшість Любка Дереша не зробили стільки для осмислення сьогодняшнього життя та не сприяли так входженню сучасної української літератури в пору зрілості, як ця невеличка річ» містять певне перебільшення, тридцять сторінок повісті Марії Кривенко варті переважної більшості літературних новинок 2007 року [12; 5-6]
Дійсно ґрунтовного, детального дослідження творів Марії Кривенко на сьогодні не існує. Саме цим і зумовлюється новизна та актуальність нашої роботи, мета якої визначити художню специфіку повісті-капричо Марії Кривенко «Візантійська історія».
Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань:
• охарактеризувати сюжетно-композиційні особливості твору;
• з’ясувати засоби вираження образу автора та авторської свідомості;
• окреслити засоби психологічного зображення внутрішнього світу жінки – головної героїні повісті-капричо.
Для досягнення поставленої мети дослідження та виконання завдань, поставлених у роботі, використані художньо-порівняльний, функціональний та аналітичний методи.

Сюжетно-композиційні особливості досліджуваної нами повісті-капричо Марії Кривенко «Візантійська історія»:
- твір складається з трьох розділів: «Равлик», «Аліса», «Пані господиня», - які є різними за темпоритмом зображення подій;
- композиційною домінантою (композиційним фактором), що, як правило, складає центральний персонаж твору, є жінка, від особи якої ведеться розповідь і яка співвідноситься з особою автора;
- над основним зовнішнім конфліктом повісті-капричо (розвиток взаємовідносин у так званому любовному трикутнику «чоловік – дружина - коханий») переважають внутрішні морально-етичні та психологічні конфлікти.
Головна героїня досліджуваної нами повісті-капричо – жінка, письменниця, у житті якої відбулася особиста драма. Для передачі стану її душі, зображення особливостей її внутрішнього світу та світогляду, авторка використовує такі засоби психологічного зображення:
- асоціації, що розкривають підсвідомість жінки;
- опис елементів зовнішності та рухів героїні, через які розкриваються особливості її характеру;
- критичні внутрішні монологи головної героїні;
- деталізація запахів.
Краще сприйняти описувану у творі дійсність, а також зрозуміти ставлення автора до неї, усвідомлюючи певні аспекти його світогляду, допомагають читачеві суб’єктні та позасуб’єктні форми вираження авторської свідомості. Перші знаходять своє вираження у :
- виборі героїв різних соціальних типів та рівнів культурного та духовного розвитку (головна героїня та Станіслав, пан N. та Аліса тошо);
- чергуванні позицій оповідача та розповідача у розділах твору.
До позасуб’єктних форм вираження авторської свідомості у «Візантійській історії» належить назва твору, що має глибокий символічний підтекст, який розкривається протягом твору і стає своєрідним ідейно-смисловим, емоційним стрижнем всієї оповіді. Заголовок повісті-капричо «Візантійська історія» є асоціативним, у ньому простежується не тільки авторська позиція відносно описуваних подій, а насамперед особливості їх...