Кирило-Мефодіївське братство

В українському національному відродженні 1820-1830-х років не було нічого такого, що представляло б серйозну загрозу для Російської імперії. Українські патріоти – літератори, збирачі фольклору, укладачі історії та граматики – зберігали лояльність цареві і Росії, а свою діяльність на ниві національного відродження поєднували зі службою у російських державних установах. Гулак-Артемовський тішився з перемоги російського війська над польськими повстанцями у 1831 р., з того, що його командуючий генерал Шашкевич «видавив з поляків весь жир». Квітка-Основ’яненко у «Листах до лютезних земляків» відверто вихваляв пануючий лад, а Метлинський називав Москву «рідним краєм».
Як бачимо, ХІХ ст. позначене інтенсивним процесом зародження й розробки філософії національної ідеї в усіх слов’янських народів, в Україні філософію української ідеї сповідувало Кирило-Мефодіївське братство, діяльність якого розглянемо надалі.

Кінець ХІХ ст. відзначається поглибленням кризи кріпосної системи в Російській імперії, що зумовило загострення політичної та ідейної боротьби. В Україні розробку філософії української національної ідеї започатковують члени Кирило-Мефодіївського товариства – таємної політичної організації, що була створена в Києві у грудні 1845р. і проіснувала до березня 1847р., коли її було розгромлено царським урядом. У Політичній програмі товариства проголошувалась боротьба за соціальне і національне визволення слов’янських народів, в їх числі й українського.