Система корекційно-логопедичної роботи при дизартрії

Основні принципи логопедичної роботи:
1. Логопедична робота спрямована не тільки на корекцію вимови, але і на розвиток всієї психічної діяльності дитини. В той же час основним змістом роботи є формування фонетико-фонематичної системи, в той час як корекція і розвиток інших психічних процесів мають прикладне значення.
2. Формування фонетико-фонематичної системи повинно бути органічно пов'язане з розвитком усіх компонентів мовлення. Потрібно врахувати, що вимова не є виключно моторним актом, це процес реалізації мовної програми, в якій фонетичні елементи тісно пов'язані між собою із іншими компонентами мови. Зусилля логопеда завжди повинні бути в першу чергу спрямовані на формування і розвиток лінгвістичних здібностей дитини: спочатку в імпресивному плані, а потім в експресивному. У більшості випадків моторна реалізація мовної програми більше залежить від фонематичних уявлень дитини, ніж від її рухових здібностей.
3. Протягом всього курсу логопедичних занять здійснюється формування і розвиток мотивації до покращення звучання свого мовлення. По мірі розвитку дитини змінюється її ставлення до себе і оточуючих, змінюється її система цінностей. Це необхідно враховувати не тільки для успішного проведення занять, але і для того, щоб результати роботи були незворотними.
Спочатку потрібно створювати позитивну мотивацію просто по відношенню до логопедичних занять. Для цього слід орієнтуватися насамперед на систему відношень дитини з навколишнім світом, визначити провідну діяльність, переважаючу форму спілкування. Якщо у дитини домінуючим є емоційно-особистісне спілкування, то, крім ласкавого звернення, можливо, стимулом з'явиться частування в кінці заняття. Якщо дитина воліє ситуативно-ділове спілкування, необхідно проводити заняття в максимально ігровій формі, заохочуючи невеликими подарунками - наприклад картинками. Поступово дитину потрібно захоплювати ідеєю вдосконалення свого мовлення, звертати її увагу на приємну мову артистів і оточуючих людей. У процесі...

Мовлення – один із найпотужніших чинників і стимулів розвитку дитини. Завдяки йому люди повідомляють думки, бажання, передають свій життєвий досвід, узгоджують дії. Мовлення служить основним засобом спілкування людей. У дітей, які страждають дизартрією, цей основний засіб виявляється порушеним, тому їм дуже складно спілкуватися з іншими людьми. В даний час ця мовленнєва патологія розглядається як складний синдром центрально-органічного генезу, що проявляється в неврологічних, психологічних і мовних симптомах.
Дизартрія – один з найчастіших розладів мовлення. Останнім часом її значення для дитячої практики різко зросло в силу того, що недостатність рухового відділу центральної нервової системи в ранньому дитячому віці стає все більш звичайним явищем. Зокрема, дизартрія є одним із симптомів дитячого церебрального паралічу.
Провідним симптомом у структурі мовного дефекту при дизартрії є фонетичні порушення, які часто супроводжуються недорозвиненням лексико-граматичного ладу мовлення. Порушення фонетичної сторони мови насилу піддаються корекції, негативно впливають на формування фонематичного, лексичного та граматичного компонентів мовленнєвої функціональної системи, викликаючи вторинні відхилення в їх розвитку.
Дизартричні розлади ускладнюють процес шкільного навчання дітей. Своєчасна ж корекція порушень мовленнєвого розвитку є необхідною умовою психологічної готовності дітей до засвоєння шкільних знань. У зв'язку з цим володіння сучасними уявленнями про симптоматику, механізми дизартрії, про методи її корекції є надзвичайно важливим для підготовки вчителів - логопедів.
Статистичні дані вказують на тенденцію зростання кількості дітей дошкільного та молодшого шкільного віку з дизартричними розладами, що пов'язано не тільки з реаліями сучасного життя як наслідку несприятливого екологічного, демографічного, економічного та соціально-побутового характеру, але й з недостатньо ефективною корекційною логопедичною роботою, яка, на думку А.І. Голуб, перш за все...

Аналіз науково-методичної літератури показує, що дизартрія є однією з найгостріших проблем логопедичної галузі, і її корекція має важливе медико-педагогічне, психологічне та соціальне значення.
Дизартрія - дефект мовлення, що проявляється в розладі артикуляції, обумовленому паралічем або парезом мовної мускулатури. Для дизартрії характерна невиразне, недостатньо членороздільне мовлення. Більшістю авторів визнається, що, крім розладів артикуляції, дизартрія проявляється в порушеннях мовного дихання і голосоутворення, а, отже, і в змінах мовної просодії (мелодики мовлення).
Основною відмінністю дизартрії від інших порушень вимови є те, що в цьому випадку страждає не вимова окремих звуків, а вся вимовна сторона мовлення. У дітей-дизартриків зазначається обмежена рухливість мовної і мімічної мускулатури. Мовлення такої дитини характеризується нечіткою, змазаною звуковимовою; голос у неї тихий, слабкий, а іноді, навпаки, різкий; ритм дихання порушений; мовлення втрачає свою плавність, темп мовлення може бути прискореним або уповільненим.
Причинами виникнення дизартрії стають різні шкідливі фактори, які можуть впливати внутрішньоутробно під час вагітності (вірусні інфекції, токсикози, патологія плаценти), в момент народження (тривалі або стрімкі пологи, що викликають крововилив у мозок немовляти) і в ранньому віці (інфекційні захворювання мозку і мозкових оболонок: менінгіт, менінгоенцефаліт та ін).
Згідно до локалізаційного принципу класифікації дизартричних порушень виділяють наступні форми дизартрії: бульбарну, псевдобульбарну, екстрапірамідну (або підкіркову), кіркову та мозочкову.
Зважаючи на зазначені вище особливості дизартричних порушень, метою логопедичної роботи при дизартрії є виправлення звукової сторони мовлення дитини і заразом вирівнювання всіх інших сторін мовлення і особистості дитини, що вторинно постраждали в своєму розвитку.
Завдання корекційно-логопедичної роботи при дизартрії:
- подолати порушення мовної моторики у дітей;
- подолати,...