Екологічні рухи в 1980 рр. в Україні

В Україні екологічні об’єднання, рухи, партії “зелених” виникають лише у другій половині 1980-х рр. Якщо розвинуті індустріальні країни зіткнулися з проблемами екології, досягнувши високого рівня добробуту населення, то в колишньому СРСР економіка почала викликати серйозні екологічні проблеми на стадії, коли якість життя основної маси населення була незадовільною, точніше, на рівні задоволення мінімальних фізіологічних потреб. Ряд авторів вказували на зв’язок між специфікою соціально- екологічного ладу колишнього СРСР з пануванням державної власності на засоби виробництва і основні (в тому числі природні) ресурси та відчуженням основної маси трудящих від участі у прийнятті рішень, в тому числі тих, що стосувалися навколишнього природного середовища та більш критичного його стану. У цілому своєрідність ситуації в колишньому СРСР була в тому, що “криза адміністративно-командної системи наклалася на глобальні екологічні конфлікти”. В результаті у 1988 р. 16 % території колишнього СРСР стали зоною екологічної біди, 18 % населення (50 млн чол.) жило в містах, де забруднення повітря перевищувало санітарні норми в 10 разів, за середньою тривалістю життя країна займала 45 місце в світі (у 1989 р. - вже 52), за дитячою смертністю - 52 місце, на охорону природного середовища виділялось лише 1,33 % валового національного продукту і 1,28 % капіталовкладень.

Екологічний рух - сукупна діяльність громадян і громадських організацій, що спрямована на захист і реанімацію природи і здійснюється в місцевих і планетарних масштабах задля гармонізації відносин людини та довкілля. Термін «екологія» (від грец. оіко^ - оселя, середовище та Хоуо^ - слово, вчення) запровадив 1866 нім. учений Е.Геккель для означення вчення про системні зв’язки між живими організмами і середовищем їхнього існування. Значний внесок у становлення та розвиток екології зробили українські вчені, зокрема В.Вернадський, Г.Висоцький, М.Холодний та ін.
У 20 ст. сфера вживання терміна «екологія» істотно розширилася. Нині він використовується не лише в біологічному, а й в економічному, політичному та філософських смислах. Екологічний рух бере свій початок з 1950-х рр., коли для більшості громадян розвинених країн світу стало очевидним, що стан довкілля на нашій планеті і в окремих її регіонах значно погіршився, а технології, які інтенсивно розвиваються, руйнують сприятливий для людини баланс природних сил. Саме тоді на базі розрізнених природоохоронних груп, клубів, асоціацій почали створюватися загальнонаціональні організації. Однією з перших таких організацій була Партія захисників навколишнього середовища, що виникла 1973 у Великій Британії. На серед. 1980-х рр. розгорнули діяльність національні організації - партії «зелених» у Німеччині, Ірландії, Бельгії, Данії, Люксембурзі, Франції, Італії, Іспанії, Австрії, Швейцарії, Швеції та Греції. Сьогодні екологічний рух є глобальним явищем, його вплив відчувають усі держави світу.

Специфікою екологічного руху в Україні було те, що він сформувався в умовах трансформації політичної системи, переходу до ринкових економічних відносин, досягнення та побудови держави, створення нових державних та політичних інститутів. Нестабільність перехідного періоду, економічні труднощі вплинули і на розвиток екологічного руху, що привело до спаду активності та кризи екологічного руху в Україні. Однією з причин кризи було й те, що Україна здобула незалежність, почались демократичні реформи, а, як було підкреслено вище, “зелені” ставили саме політичні вимоги, в результаті інтерес до проблем екології притупився і екологічні організації перетворилися в основному в малочисельні клуби за інтересами.
У таких соціально-економічних умовах проблема “природа або споживання” практично не може бути вирішена на користь природи.
Таким чином, стан і якість природного середовища знаходяться на одному з останніх місць суспільних інтересів, а основне місце в системі цінностей займає прагнення людей до поліпшення свого матеріального становища, підвищення соціального статусу, який пов’язується із збільшенням споживання товарів. Спад інтересу у широких верств населення як до екології, так і в цілому до політики, діяльності нових партій, громадських рухів перетворив екологічні об’єднання, як вже було сказано вище, у клуби за інтересами, основними видами діяльності яких залишились внутрішньопартійна діяльність та спілкування між членами об’єднання. Але діяльність та розвиток екологічних об’єднань, незважаючи на проблематичність реалізації їх цілей в умовах економічної кризи, залишаються актуальними та необхідними.