Ставлення особистості до себе та стратегії її поведінки в конфліктній ситуації.

Актуальність дослідження. Проблематика конфліктної взаємодії була актуальною впродовж усього існування людської цивілізації, адже розвиток соціуму є безперестанним створенням та подоланням конфліктних ситуацій. Конфліктна взаємодія особливо гостро відчувається в перехідні та кризові моменти розвитку людства. Упродовж доволі значного відрізку часу головним виявом конфлікту вважалася збройна боротьба, що пояснюється відсутністю вагомих важелів цивілізованого розв'язання конфліктів. Завжди існувала тенденція до приглушення та знецінення конфліктів.
Ознайомлення з літературою на теми конфліктної взаємодії доцільно розпочати зі студіювання праць мислителів та теоретиків з обраної проблематики. При цьому слід враховувати, що первинні напрацювання на теми конфліктів тісно пов’язані із зародженням системних знань про матерію, суспільство та його розвиток. Давні греки, наприклад, поставили питання про конфліктну взаємодію в руслі вчення про протилежності та їх роль у виникненні речей. Геракліт характеризував рух як процес, який відбувається внаслідок боротьби протилежностей, а соціальний конфлікт змальовував у вигляді війни – «основи усього сущого».
Арістотель основне джерело конфліктів вбачав у відмінностях між окремими особами і групами людей, наголошуючи на позитивній ролі держави у вирішенні конфліктів («Держава є інструментом примирення людей»; «Людина поза державою агресивна і небезпечна»). Формування конфліктології як окремої науки пов’язується з утвердженням практики демократичного врядування і припадає на другу половину ХХ ст. Воно пов’язується передусім з іменами Л. Козера (Л. Козьера) та Р. Дарендорфа, які обґрунтували ідею позитивної функції соціального конфлікту (концепція «позитивно-функціонального конфлікту») та теорію «конфліктної моделі суспільства».
На початок ХХІ ст. конфліктологія вже міцно утвердилася як один з важливих напрямків дослідження соціуму, що підтверджується і фактом присудження Т. Шеллінгу Нобелівської премії за опрацювання...

Підсумок роботи сформував шляхи психологічної корекції конфліктної поведінки серед студентів та оптимізації міжособистісних їх стосунків, за умов негативного впливу деструктивно-конфліктних студентів: o проведення заміщення міжособистісних конфліктів спільними для конфліктерів завданнями, спортивними змаганнями, ігровими тренінгами; o нейтралізація впливу конфліктної особистості організаційно- адміністративним, колективним та психологічним впливом; o організація роботи консультативного пункту (силами штатних психологів та відділом виховної роботи); o проведення індивідуальних психологічних консультацій (силами найбільш підготовлених вихователів, юристів, психологів); o виділення серед студентів факультетів "групи посиленої уваги" (ті, що мають проблеми з адаптаційним періодом); o компенсація міжособистісного конфлікту шляхом переведення його у площину колективної дискусії, обговорення, коли оприлюднюється суть та зміст конфлікту, дії сторін, мотивація учасників, позитивні та негативні наслідки, особистісний зиск від конфлікту та інше.
Огляд психолого-педагогічної літератури та аналіз наявних даних щодо проблемної міжособистісної взаємодії студентів під час навчання та дозвілля засвідчив відсутність науково-обґрунтованих праць, присвячених психологічній діагностиці та попередженню проблемної міжособистісної взаємодії студентів, наданню психологічної допомоги суб’єктам та об’єктам проблемної міжособистісної взаємодії. На нашу думку серед перспективних напрямків подальших досліджень даної проблеми є розробка психологічного інструментарію діагностики та попередження проблемної міжособистісної взаємодії студентів у ВНЗ. Крім цього потребують подальшого вивчення шляхи виявлення проблемних сфер міжособистісної взаємодії студентів та засоби і можливості їх усунення.
Таким чином, численні дефініції конфлікту зводяться до розуміння конфлікту як зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій у свідомості окремо взятого індивіда, міжособистісних...