Архетип Тіні у романі Г.Гессе «Степовий вовк»

Багато зарубіжних та вітчизняних літературознавців (Х. Бехер, Г. Баль, М. Дарендорф, В. А. Сідельник, А. Г. Березіна, О. С. Науменко та інші) неодноразово відзначали той вплив, який справила теорія психоаналізу Г. Юнга на творчість Г. Гессе.
А. С. Науменко пише, що Г. Гессе, починаючи вже з 1914 року, активно вивчав роботи найбільших психоаналітиків початку ХХ століття - З. Фрейда і А. Адлера. Про це, за твердженням дослідника, свідчить рецензія письменника на книгу Е. Левенштайна "Нервові люди".
Більш щільно до психоаналізу Г. Гессе звертається в 1916 році. У цей час він переживав важку духовну кризу, яка викликали сумні події в його житті. У 1916 році після смерті батька (Йоганнеса Гессе) майбутній автор "Степового вовка» знаходиться на межі нервового зриву і звертає-ся за допомогою до психоаналітика Йозефу Бернхарду Лангу, учневі К. Г. Юнга.
Мета роботи – дослідити архетип тіні в романі Г.Гессе «Степний вовк».
Враховуючи все вищесказане, цікаво розглянути роман Г. Гессе «Степовий вовк» з точки зору ідей аналітичної психології Юнга.

 

Таким чином, ми можемо зробити висновки за результатами дослідження, що образ Степового вовка - це не що інше, як тіньова сторона душі (особисте несвідоме) Гаррі Галлера, з якою герой повинен примиритися, щоб мати можливість гармонійно розвиватися.
Герой роману перебуває на початку шляху до себе, на шляху примирення зі своєю Тінню, тобто зі своїм особистим несвідомим. У романі показано також усвідомлення Гаррі колективного несвідомого і архетипів (Аніме, Мудрого старця, Самості та ін).
Роман «Степовий вовк» - це важливий етап як у творчості Германа Гессе, так і на шляху письменника до подолання кризи, набуттю Самості.
Було б неправильно розглядати головного героя твору як людину, яка досягла кінця шляху індивідуації. Важливо те, що Гаррі Галлер, ще не знайшовши зв'язку з самістю, перестав бути "Степовим вовком Гаррі. Таким чином можна, говорити, що в романі говоритися не стільки про кризу, а й про шляхи її подолання.