Особливості використання діалектизмів у творчості О.Кобилянської (на прикладі твору «Людина» та «Царівна»)

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДИПЛОМНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
В основному словник сьогоденної літературної мови складає загальновживана лексика. Вживані слова, зрозумілі будь-кому знаючому українську мову і користуються нею в повсякденні. Значення ж діалектизмів відоме не всім людям, володіючим рідною українською мовою, а лиш тим, хто вживає даний говір, якому характерні ці діалектизми.
У словесності, де нема поривання відбивати локальні розмовні риси, діалектний лексикон не використовується. Він відсутній у науковій літературі та в документах ділового характеру, не поширені діалектизми і в публіцистичному жанрі. Але в витворах художньої літератури вони трапляються. Використовуються з метою підсилення реалістичності витвору, різноманіття його тутешнім колоритом. Для досягнення цієї мети їх вводять у мову дійових осіб і набагато рідше у мову самого письменника. Високохудожнє використання діалектизмів у такому плані спостерігається у творах Ю. Винничука, Марії Матіос, О Кобилянської, П. Мирного, М. Коцюбинського.
Сюжетний простір творів Винничука досить обмежений, тематично стислий, але гранично насичений реальними й міфічними, точніше -- фантастичними образами, явищами та світами, що переплітаються з дійсністю. Фантасмагорія в поєднанні з чорним гумором дозволила критикам наректи Винничука «новим Гоголем». Крім того, письменника зіставляють із літературним ідолом 1980 х Хорхе Луїсом Борхесом. Ріднитьїх не тільки підвищена увага до фантастичних істот, любов до усіляких містифікацій, постмодерний інтелектуалізм, а й творча продуктивність.
Винничук заслужив славу великого містифікатора: був випадок, коли вирішили, що буцімто знайдений ним рукопис є древньою пам'яткою не меншого значення, ніж «Слово о полку Ігоревім». Так само прижився і міф про видуману країну Арканум. А «Житіє гаремне» (щоденник Роксолани, наложниці Сулеймана) взагалі був літературною сенсацією: майстерне еротичне оповідання цілком серйозно приписували... самій Роксолані.
Загалом функція діалектизмів у...

В основі загальнонаціональної літературної мови завжди лежить жива народна мова, яка включає в себе не тільки літературну мову, а й різні територіальні діалекти, які мають властиві певні лексичні, граматичні, фонетичні та семантичні особливості, що відрізняються від загальнонаціональних літературних норм. Літературна мова й місцеві діалекти завжди перебувають у певному взаємозв’язку, хоч на різних етапах суспільного розвитку відносини між ними виявляються по-різному [18: 103]. Діалектний та літературний вияви мови протиставляються один одному й разом із тим органічно пов’язані, постійно існують як нерозривне ціле. У нормах сучасної літературної мови відбивається лексична, фонетична та граматична система групи тих діалектів, які лягли в її основу. Крім того, літературна мова, особливо її словниковий склад, безперервно збагачується за рахунок народних говорів. Впливом діалектних особливостей на літературні норми пояснюється виникнення окремих паралелізмів і варіантів у цих нормах, а часто й поступова зміна їх.
Основу словника сучасної української літературної мови складає загальновживана лексика. Слова, що вживаються в ній, зрозумілі кожному, хто знає українську мову і послуговується нею. Значення ж діалектизмів зрозуміле обмеженому колу людей, які володіють українською мовою, звичайно, лише тим із них, хто користується говором, якому властиві ці діалектизми.
У літературних творах, якщо немає потреби відбивати місцеві розмовні особливості, діалектна лексика не використовується. Її немає в науковому стилі та в документах ділового характеру; не поширені діалектизми і в публіцистичному жанрі. Через потребу забарвлення твору місцевим колоритом і досягнення реалістичності автори використовують діалектні слова. Для цього їх уводять у мову дійових осіб, рідше вони зустрічаються у мові автора. Високохудожнє використання діалектизмів у такому плані зустрічається у творах видатних українських майстрів слова – Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стефаника, Леся Мартовича,...

Доробок Ольги Юліанівни Кобилянської – це оригінальна сторінка української прози. Спираючись на дослідження відомих мовознавців і здійснені нами спостереження над використанням Ольгою Кобилянською діалектизмів, можна зробити такі висновки.
Аналіз діалектизмів у творчому доробку Ольги Кобилянської (на прикладі повісті «В неділю рано зілля копала») свідчить про широке і вміле використання їх письменницею з метою виразного змалювання персонажів, індивідуалізації їх характерів, вираження матеріальної та духовної культури.
Серед діалектизмів, ужитих письменницею, виділяємо такі типи: фонетичні, словотвірні, граматичні, лексичні, семантичні та фразеологічні. Найчисленнішою групою є лексичні діалектизми; найменше функціонально навантажені фразеологічні: фонетичні діалектизми – 6 одиниць (5,7%); словотвірні діалектизми – 11 одиниць (10,48%); граматичні діалектизми – 19 одиниць (18,1%); лексичні діалектизми – 48 одиниць (45,7%); семантичні діалектизми – 18 одиниць (17,1%) та фразеологічні діалектизми – 3 одиниці (2,8%).
Матеріальне й духовне життя народу є джерелом діалектизмів, що одночасно створює фон, на якому об’ємніше проступають і мовні явища. Діалектизми віддзеркалюють різні сторони народного буття: давній побут, процеси буття; факти життя; рослинний і тваринний світ; соціальні відносини; духовну культуру; фольклор; територіальні особливості [6: 107].
Письменниця застосовує у творі місцеві назви широковідомих чи локальних реалій. І хоча у повісті велика кількість діалектної лексики, однак вона не створює бар’єра для сприйняття оповіді. Річ у тім, що діалектні елементи вводяться в художній твір у спеціальних контекстах або ж використовуються такі діалектизми, які структурно близькі до загальновживаних лексем. Пор.: До того було всім звісно, що цигани мали в різних місцях гір свої тайні криївки і сховки, звідки нападали ночами на подорожніх, ограбовували [34: 282]; Раду не відповів нічого, але замість того розірвав свій синій спенцер на грудях… [34: 285];...