Фразеологічні єдності в романі «червоний» андрія кокотюхи

1. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ФРАЗЕОЛОГІЇ

Фразеологічна номінація. Внутрішня форма слова і внутрішня форма фразеологізму
Вчення про внутрішню форму слова стало важливим вкладом у розвиток семасіології, воно надало цінні теоретичні знання про природу та характерні особливості лекскем.
У словах є зовнішня оболонка — звукове оформлення і написання — за якими їх розпізнають і автоматично відтворюють у мовленні. Також вони мають і власну внутрішню форму, у якій відображається їх походження і за якою можна встановити зв’язок з іншими словами і поняттями.
Внутрішньою формою слова — є комплекс мотиваційних ознак, які є основою найменування. Мотивація слова дуже давно зацікавила не лише мовознавців, а й логіків, психологів, філософів. Ще в античності будь-яке явище розглядали як вияв внутрішніх загальних принципів світобудови.
Найбільш продуктивним виявилося тлумачення внутрішньої форми слова давньогрецьким мислителем, та одним з основоположників на ряду з Піфагором, Парменідом та Сократом, європейської філософії керівником філософської школи, Платоном. Він зазначав, що слово, крім свого значення і звукової форми, також має ще одну характерну особливість — ідею, образ, та, те що з часом образ може затемнюватися, стиратися, стає зрозумілим,а це в свою чергу це призводить до втрати словом функції відображення.[1, ст. 45]
Платон розділяв слова на первинні та вторинні аналогічно до слів-основ та похідних, причому він вважав, що пояснити внутрішню форму первинних слів є неможливим.
О. Потебня помітив, що поняття внутрішньої форми властиве не тільки окремим словам, а й цілим словосполученням, які характеризуються певною семантичною цілісністю, тобто до словосполучень стійкого типу — фразеологізмам.
Опираючись на думку О. Потебні, то внутрішня форма слова є «образом імені», «найближчим етимологічним значенням слова, тим засобом, яким виражається зміст», тобто за ознакою плану вираження, яка проектується у плані змісту.
О. Потебня вважав, що внутрішня форма слова —...

Посилення інтересу вчених до проблем лінгвістики тексту обумовлює необхідність розгляду питань, пов’язаних з функціями і текстоутворювальними можливостями фразеологічних одиниць у художніх текстах. Варто також відзначити, що проблема художнього мовлення є однією з актуальних проблем філологічної науки — як літературознавства, так і мовознавства. Врахувавши, що будівельним матеріалом для літератури та її першоелементів є мова, природно будувати вивчення образних засобів літератури на власне лінгвістичному грунті.
У сучасній лінгвістиці можна виділити два основних аспекти дослідження фразеології — структурний і функціональний. Переважна більшість робіт з фразеології виконана в структурно-семантичному аспекті. Вивчення фразеології з точки зору виконуваних фразеологічним складом основних функцій мови як: номінативної, комунікативної, естетичної, культуроносної, волюнтативної, прагматичної, впливовї та ін., В конкретних мовних умовах дозволяє повніше розкрити особливості самих фразеологічних одиниць, і того середовища, в яку вони потрапляють . Питань функціонування фразеологічних одиниць у текстах присвячені роботи Л.Г. Авксентьєв, М.А. Алексєєнко, М.Ф. Алефіренко, М.O. Бакіної, В.М. Білоноженко, В.М. Вакурова, С.А. Ганжі, І.С. Гнатюка, І.В. Дубинського, В.П. Ковальова, М.П. Коломійця, Н.М. Нічик, Ю.Ф. Прадіда, А.П. Супрун, В.Д. Ужченко, А.І. Федорова, Т.В. Цимбалюк, В.А. Чабаненко, М.М.Шанського та ін. Однак багатоплановість об’єкту дослідження, а саме фразеологічних одиниць, а також величезну кількість жанрів сфери функціонування художніх текстів зумовлює можливість і необхідність подальшого дослідження цієї проблеми.
Одним із пріоритетних напрямків дослідження в мовознавстві є звернення уваги до проблеми мовлення і особистості мовця. Дослідницький інтерес до вивчення фразеологізмів у художніх творах митців слова свідчить, що фразеологія як матеріал для вдосконалення культури зберігає кращі зразки індивідуально-авторського письменницької майстерності....

Художня форма — є елементом змісту тексту. А фразеологічний каламбур в свою чергу виділяє істотну сторону зображуваного, його внутрішні протиріччя і несподівані зв'язки. Крім того, цей мовний прийом, володіючи підвищеною інформативністю, викликає активність сприйняття думки автора. Каламбурное перетворення фразеології — не просто словесна гра, це перш за все дієва зброя в руках публіциста.
Фразеологізми належать до так званих прецедентних текстів які володіють властивістю відтворюваності. Вони мають чітке джерело походження, та афористичний характер є одними з основних засобів створення експресивності тексту. Прецедентний текст зводить описувану ситуацію до одному образу-стереотипу, який зміщується у свідомості носія мови докладний опис. В основі дії прецедентного тексту — порівняння «даного» і «Нового», причому «нове» розглядається лише як варіація, видозміна «Даного». В основі фразеологізаціі лежить переосмислення вільного словосполуки, в результаті якого даний текст набуває стійкості, відтворюваності і семантичної цілісності. Актуальне значення фразеологізму стає не схожим до суми прямих значень його компонентів. У якості денотата фразеологічної семантики виступає якась повторювана ситуація, яка потребує короткої, але ємною номінації. Мова ЗМІ володіє властивістю сполучити в собі дві зовні суперечать один одному установки - на стандарт і експресію (В. Г. Костомаров). Сучасна мова заповнена кліше, завдання яких — швидке опис ситуації, навіть, швидше, згадка її, перше наближення. ЗМІ (особливо це стосується інформаційних жанрів) апелюють до фонових знань читача або глядача, від глибини яких залежить осмислення сприйнятого. Становлення фразеологізмів проходить у кілька етапів.