Синтаксичні особливості прози Уласа Самчука

РОЗДІЛ І. ОСНОВНІ СИНТАКСИЧНІ КОНСТРУКЦІЇ ТА ЇХНІ ФУНКЦІЇ
1.1. Стилістика простих речень.
Просте речення – це самостійна синтаксична одиниця, що має один граматичний центр і вживана в усіх стилях мови. Речення має інтонаційну й смислову завершеність, служить засобом спілкування, повідомлення.
Українська мова належить до мов з вільним порядком слів. В більшості, при зміні порядку слів, не змінюється зміст повідомлення. Порядок слів має синтаксичне значення, бо він є одним із засобів з’ясування синтаксичних стосунків між словами, він виконує синтаксичну й стилістичну функцію. Гарний приклад знаходимо у підручнику «Стилістика сучасної української мови» О. Д. Пономаріва: «Я побачив сина вчителя» (тобто маю знайомого вчителя і побачив його сина)–«Я побачив учителя сина» (пішов до школи, де вчиться мій син, і побачив його вчителя)» [5, с. 34]. Стилістична функція порядку слів полягає у тому, що він створює виразові відтінки, надає певної експресії висловленню, відповідно, при його зміні змінюється й експресивна роль компонентів.
Розрізняють прямий і непрямий порядок слів. При прямому група підмета стоїть перед групою присудка, узгоджене означення–перед означуваним словом, а неузгоджене–після.
У синтаксичній науці серед односкладних речень виокремлюються кілька типів залежно від значення і граматичної форми головного члена речення: означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні й номінативні. Від інших односкладних номінативні речення відрізняються тим, що роль головного члена в них виконує іменник або інша субстантивована частина мови у називному відмінку. Своєрідність синтаксичної будови зумовлює застосування цих речень у всіх стилях мови. Номінативні речення можуть переривати оповідь, щоб уповільнити її, зупинитися на окремих деталях, звернути увагу на оточення, яке стає тлом подій чи виразником авторських роздумів. Наприкінці тексту чи його фрагменту ці речення підсумовують виклад, ставлять на нього емоційну крапку. Особливо...

Розвиток української літературної мови останніх років позначений наданням особливого статусу питомим одиницям різних рівнів. Причини такого ставлення до власних елементів – піднесення національної свідомості українського суспільства й бажання утвердити і зберегти духовне надбання нації, у якому особливе місце належить мові. Мова присутня в усіх сферах нашого життя і виконує низку важливих функцій, які виступають не ізольовано, а проявляються в тісній взаємодії.
Перша і головна функція мови – це комунікативна, яка полягає у тому, що мова – найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві. Друга функція – ідентифікаційна, яка виявляється в часовому і просторовому вимірі. Ми відчуваємо свою спільність з пращурами і нащадками. Третя – це експресивна функція, яка полягає в тому, що мова є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини. Четверта функція – гносеологічна, тобто мова є засобом пізнання навколишнього світу і користування суспільним досвідом. П’ята функція – мислетворча. Ця функція реалізується в тому, що, формуючи думку, людина мислить мовними нормами. Шостою є функція естетична, яка полягає в тому, що мова – першоматеріал для створення культурних цінностей. Сьомою є номінативна функція, тобто «омовлення світу», а восьмою – культурологічна, яка полягає у відображенні культури народу у його мові.
Усі ці функції реалізуються й у художньому творі. Але для того, щоб це вдалося, авторові необхідно досконало володіти мовою. Якщо ж цього не буде, то читачі просто-напросто не зрозуміють того, що хотів сказати письменник своїм твором.
Тема нашої курсової роботи – «Синтаксичні особливості прози Уласа Самчука». Під час її написання ми намагатимемося визначити, які саме синтаксичні конструкції та з якою метою використав автор.
Улас Самчук писав свої твори, розраховуючи на людей різних вікових категорій, які можуть зовсім по-різному розуміти один і той же художній твір. Важливо дослідити, якими...

Отже, проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки:
У І розділі дипломної роботи описано теоретико-методологічні засади дослідження. З’ясовано, що залежно від кількості синтаксичних центрів усі речення поділяються на прості (з одним синтаксичним центром) і складні (з двома і більше синтаксичними центрами). До стилістичних ресурсів простого речення належать способи вираження членів речення, особливі випадки використання однорідності, засоби зв’язку між однорідними членами, різновиди простих речень, порядок слів.
Звертання найчастіше вживаються у таких комунікативних різновидах речень, як спонукальні і питальні, адже вони звернені безпосередньо до співрозмовника, спонукають його до дії чи відповіді.
У синтаксичній науці серед односкладних речень виокремлюються кілька типів залежно від значення і граматичної форми головного члена речення: означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні й номінативні.
Часте використання питальних і окличних речень надає всьому тексту емоційності, експресивного характеру. Вони також виступають формою передачі легких, швидкоплинних емоційно-експресивних відтінків, а загалом – всієї психології героїв.
Складне речення порівняно з простим реченням здебільшого становить синтаксичне утворення дещо вищого рівня складності–змістової, граматичної і стилістичної.
Семантика, весь зміст і стилістика складного речення залежать від семантики (лексичного значення) слів, що входять до його складу, і службових слів (слова), якими виражаються певні логічні (смислові) відношення між простими реченнями – частинами складного речення.
У ІІ розділі дипломної роботи проаналізовано синтаксичні особливості романів Уласа Самчука. З᾿ясовано, що однорідні члени речення у Уласа Самчука надають мовленню виразності, підкреслюють певні ознаки предметів та дії. Якщо однорідні члени перебувають у синонімічних відношеннях, то кожен однорідний член підсилений, підкреслений наступним. Це створює дуже сильний...