Образ війни у поезії Роберта Третьякова

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1. Загальна характеристика культурологічного явища «шістдесятництва».
Період розвитку літератури, що охоплює кінець 50-х і 80-ті роки, – ціла історична епоха, сповнена складних і драматичних процесів у житті нашого народу. Можливо, коли буде вироблена концепція розвитку української культури XX ст., яка представить літературу як єдине ціле, хоч би де вона створювалася, й вивільнить її від тісної прив’язаності до історичних подій, зосередивши увагу на внутрішніх закономірностях художнього процесу, – ми осмислюватимемо історію літератури за іншими принципами.
Але ніколи не зможемо ігнорувати того впливу — частіше згубного, рідше сприятливого, – що його суспільні обставини накладали на слово письменника, бо слово це або маліло й міліло під тиском панівної ідеології, яка намагалася звести літературу до рівня голої соціологічної функціональності, або змушувала її розвиватися всупереч цьому тискові то в оболонці герметизму, де митець прагнув залишатися собою хоча б у сфері самої форми, то через прямий протест тоталітаризмові переважно в тюрмах і засланнях: і в першому, і в другому випадках поезія до читача не доходила [3, с. 7].
Хвиля творчої свободи явила Україні й світові плеяду митців, імена яких на той час були незнайомими і новими, а тепер є славою і гордістю нації. Саме їх стали називати шістдесятниками. Хоча, на думку Максима Рильського, охрестили так це гроно обдаровань дещо поспішно й невдало, та термін «шістдесятники» так і зостався в історії.
Здивоване й мало не шоковане суспільство, відвикле від зухвалих новацій як вияву природної зміни поколінь, одначе, відразу збагнуло: з’явилася нова генерація творців, які прагнуть сказати власне, оригінальне слово – як виявилося згодом – не лише в мистецтві, але й у суспільному житті.
Та реакція на свідоме новаторство двадцятип’ятилітніх «порушників супокою» була різною. Діапазон оцінок їх дебютних публікацій – від захопленого схвалення до категоричного осуду....

На початок 60-х років припадає книжковий дебют талановитого поета Роберта Степановича Третьякова. Його ліричний герой був близький і зрозумілий молодому читачеві. Поезія стала виразником ідей, настроїв, почуттів цілого покоління, вона зривала з себе луску фальші, голої декларативності, тієї безсловесності, яка підмінювала думку й почуття готовою формулою, згори накинутим гаслом, виходити за рамки якого було крамолою. Вона проголосила своїм кредо правду, своїм героєм – людину, заговорила про складні «парадокси доби», болі народу, спричинені кривдою, несправедливістю, приниженням національної і людської гідності.
З самого початку творчого шляху поезія
Роберта Степановича Третьякова була наступальною, відверто
громадянською. Радіючи юності, життю,
коханню, поет ніби в сонячні литаври бив,
привертаючи увагу до своєї особистості.
Щирістю, вірою і аж ніяк не кон’юнктурними намірами позначені його рядки про
майбуття. Поет усвідомлено
брав високі ноти, піднімаючи поезію над
буденністю, оголошуючи нещадну війну обивательщині, міщанству, «провінції душі».
 У своїй творчості поет підходить до екзистенціалістських уявлень про закинутість людини в світ, де найстарішою, найбезперечнішою правдою для неї є вона сама, її до кінця непізнана внутрішня сутність. Поет приходить до того, що усвідомлення буття можливе лише в момент етичного вибору, момент катарсисного рішення. Саме етика ставить людину перед проблемою вибору.
Біографічно поет Роберт Третьяков належить до покоління дітей війни. В його пам᾿яті війна збереглася назавжди. І тому образ війни періодично з᾿являється у багатьох поезіях митця. Роберт Степанович сприймає війну, насамперед, як трагічне випробування людської душі.
У сучасній науці дослідження творчості Роберта Степановича Третьякова не залишається поза увагою наукової спільноти. Не можна не зазначити роботи О. Лук᾿янової, М. Гетьманець, Ю. Мироненко, Н. Селезньової, П....

Отже, проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки:
У І розділі дипломної роботи описано теоретико-методологічні засади дослідження. З’ясовано, що особливості феномену шістдесятництва та творчість Роберта Степановича Третьякова неодноразово були предметом наукового інтересу українських дослідників. Шістдесітники – творче молоде покоління 60-х р. XX ст., сформоване в період тимчасового «потепління» радянського режиму, осудження сталінізму та часткової реабілітації деяких представників «розстріляного відродження».
Період шістдесятництва – один із найважливіших, виділених окремо, і хай факти, що характеризують його становлення, складалися на очах сьогоднішнього покоління, це становлення все ж стало вже історією, творчі надбання скристалізувалися й відстоялися: вартісне, неперехідне посіло своє тривке місце в літописі літературного розвитку.
Концепція свободи, яку сформували шістдесятники, спричинила вироблення ще одного «суспільного почуття», якому судилося відіграти велику роль і в політиці, і в культурі України: почуття незалежності. Незалежність шістдесятників справджувалася на всіх рівнях. Зокрема, їм була властива виразна естетична незалежність. Основною рисою нової суспільної та естетичної ментальності, яку виробили шістдесятники, був інтелектуалізм як форма духовного буття. Досі масове поглинало індивідуальне, а покоління 60-х відродило мислення, яке ґрунтується на індивідуалізмі, зосереджується на самотності людини. Велика увага приділяється простій, «буденній» людині.
Явище шістдесятництва було неоднозначним як за творчими постатями, так і за стильовими течіями та ідейно-естетичними вподобаннями: це модерністи, неоромантики та неонародники. Таке різноманіття свідчило про багатство відновлюваного українського мистецтва. Воно не вписувалося в жорстокі рамки соціалістичного реалізму, загрожувало його існуванню, і тому радянська влада та слухняна критика намагалися його дискредитувати.
Шістдесятництво – це було відтворення, відбудова саме...