Развитие благодетельности в Киевской Руси (Украина)

Благодійність – прояв співчуття до ближнього та повинність маючого поспішити на допомогу немаючому. В давні часи благодійність гранувала з “поданням милостині жебраку”, будь – кому , хто”протягне руку”. Пізніше це могла бути матеріальна допомога часного обличчя чи групи потребуючих, вклади в будівництво чи утримання богоугідних закладів, стипендії , участь в благодійних акціях тощо...
Благодійність – прояв уваги до людей, які не можуть забезпечити себе хоча б мінімальними умовами існування, надання їм можливої допомоги в збереженні та організації своєї життєдіяльності, підтримка їх матеріально та духовно. Це має і на Україні свою історію та традиції, ознайомлення з якою представляє не тільки пізнавальний інтерес, але й практичне значення для тих, хто займається у сфері соціальної роботи...

Навіки ввійшов ,наприклад, в історію України під прізвиськом Калита ( мішок з грошима ) Великий князь Московський і “ Всея Русі “ Іван Данилович ( 1328 – 1341 р.), який, будучи при владі вельми набожним та милостивим, мав звичку постійно носити з собою гаманець і роздавати з нього милостиню убогим та жебракам.Неможна також не згадати Бориса Годунова, який при вінчанні йього на царство ( 1598 р.) обіцяв, що в державі ніхто не буде терпіти бідності, заявляючи при цьому , що “ рубаху свою останню віддасть, якщо нужда народна буде “...