Благодетельность во время Крещения Руси

... З розпадом родинних зв’язків найдавніші слов’яни стали обєднуватися в общини, що представляють собою не кровні, а територіальні об’єднання людей, які жили по сусідству.Ці об’єднання, що називалися в одних слов’янських племенах задругами, а в інших – вервями, створювалися ними для здійснення загальних справ,до числа яких відносилась допомога потребуючим. недивлячись на те, що община несла відповідальність за допомогу своїм членам,що опинилися в скруті, вона не завжди могла зберегти їх від розорення, яким обертались для них неврожаї та стихійні лиха. Розоренні общинники були вимушенні звернутися за допомогою до багатих землевласників, маючих вотчини. Потрапляючи до них в тимчасову залежність, вони ставали їх закупами, а в постійну – холопами,які в сутності нічим не відрізнялись від рабів. Якщо хто – небудь віддавав перевагукабалізабуте вже зайняття – мисливство в лісі (полювання ), то він відрізав собі шлях поверненням до попереднього життя землевласника, йього доля ставала долею раба, насильницько вибитого від звичайного життя.” Правда Роськая “ вже передбачала можливість купівлі холопа ( чи челядинина), який по свєму положенню прирівнювався до скотини.
За часів давніх слов’ян, коли праця носила колективний характер, йде своїм корінням звичай суспільної допомоги, яку росіяни почали називати поміччю, українці – толокою, а білоруси – талакою.За характеристикою вченого В. Я. Проппа, вона представляла собою запрошення сусідів на “спешну” працю, причому працюючим не пропонували платню, а гарно пригощали по закінченню роботи.” Спешною 2 могла бути праця в сільському господарстві ( наприклад, збір врожаю чи скіс ), а також будівництво приміщення. Якщо за допомогою до сусідів звернулася вдова, то вона могла не турбуватися про пригощення.Згідно І. Лєпєхіну, “ вдів і сиріт світ забезпечував всим, що потрібно було для такого свята, а а також давав їм сіно та дрова “. Звичай суспільної допомоги доповнювався у давніх слов'ян різноманітними обрядами, один з яких –...