Вірування та звичаї східних слов\'ян

Актуальність теми дослідження. У сучасній історіографії предметом дослідження стають не тільки процеси розвитку суспільства, його структура та економіка, але й духовний стан українського народу, його історіософське осмислення. У цьому плані все більшого значення набуває вивчення релігійних переконань, вірувань окремого індивіда, з його особливим сприйняттям світу, життя, смерті. Це відкриває перспективу глибшого осягнення місця духовної парадигми української нації у загальній родині індоєвропейських народів.
Мета курсової роботи полягає у розгляді язичницьких вірувань та звичаїв східних слов‘ян.
Для реалізації мети курсової роботи необхідно розв’язати такі завдання:
 розглянути розвиток східнослов’янського культу;
 охарактеризувати вірування східних слов’ян;
 розкрити систему організації язичницьких звичаїв і обрядності.
Об’єктом курсової роботи є східнослов’янське язичництво, тобто релігійні уявлення, вірування та обряди, які сформувалися у рамках східнослов’янської етнічної спільноти у дохристиянську добу.
Предметом курсової роботи є космологічні уявлення східних слов’ян ІХ–ХIII ст. про вірування та звичаї.
Методологічна основа курсової роботи ґрунтується на принципах об’єктивності та світоглядного плюралізму. При розв’язанні поставлених у дослідженні проблем було використано історико-порівняльний та проблемно-хронологічний методи наукового аналізу, а також метод інтерпретаційного синтезу. Використовуючи проблемно-хронологічний метод, автор розглянув структуру східнослов’янських язичницьких вірувань, розкрив трансформацію їх під впливом християнських канонів, а також процес виникнення на цьому ґрунті двовір’я. Варто відзначити метод інтерпретаційного синтезу, який відбився у з’ясуванні внутрішнього змістовного заповнення символів та категорій язичницької свідомості східних слов’ян IX-XIII ст.
Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Теоретичне значення курсового дослідження полягає в тому, що отримані автором результати...

Духовна культура східних слов\'ян на ранніх етапах історії існувала у формах язичницької релігії і міфологічної свідомості. З X століття затверджується православний тип релігійних вірувань і інститутів.
Стародавні слов\'яни були язичниками, вірили в багатьох богів і духів. Відомо, що в період, що безпосередньо передував хрещенню Русі, в пантеон богів входили Перун - бог грози і блискавки, покровитель княжої дружини; Сварог - бог неба, Сонця, небесного вогню і чоловічого начала, сини його: Сварожич, Дажбог, бог земного вогню, і Велес (Волос), бог багатства і покровитель худоби; богиня Макош - можливо богиня землі і жіночого початку в природі і ряд інших. З духів природи об\'єктами поклоніння були мавки, берегині, лісовики, водяні і тому подібне. Давньослов’янське язичество в даний час, на жаль, ще погано вивчене, оскільки про нього збереглося мало надійних відомостей [10,c.360].