Інститут визнання в міжнародному праві.Форми та значення міжнародно – правового визнання

Актуальність. Інститут визнання є одним з найдавніших у міжнародному праві. Зміни, які відбуваються в світі в останнє десятиліття XX століття: розпад СРСР, Югославії, Чехословаччини, поява понад двадцяти нових держав-суб\'єктів міжнародного права, їх визнання з боку міжнародного співтовариства актуалізували інтерес до інституту визнання в міжнародному праві. Як з теоретичної, так і з практичної точок зору проблема визнання була і понині є однією із найбільш дискусійних, що викликає суперечливі думки і оцінку; правова практика держав також характеризується різноманіттям. Це пояснюється кількома причинами. По-перше, поява нової держави - явище відносно рідкісне. Історії відомі лише декілька періодів, коли утворення нових держав мало масовий характер. По-друге, утворення нової держави та її міжнародно-правове визнання пов\'язане завжди із зіткненням інтересів окремих держав й співтовариств держав - членів міжнародного співтовариства. І, нарешті, по-третє, інститут визнання є не кодифікованим і включає головним чином звичаєво-правові норми.
Окремі аспекти визнання регламентуються багатосторонніми та двосторонніми договорами зацікавлених сторін, рішеннями міжнародних організацій, а також дипломатичними документами окремих держав.
Міжнародний звичай, загальні принципи і доктрини - ось той фундамент, на якому тримається інститут визнання.
Сучасний етап виникнення нових держав в основному був пов\'язаний із розпадом соціалістичної співдружності і окремих держав у Центральній і Східній Європі на початку 90-х рр. минулого сторіччя. У результаті цього припинили існування три федерації: СРСР (1991 р.), Чехословаччина (1993 р.), СФРЮ (1991-1992 р.р.) та одна унітарна держава - НДР (1990 р.). Проте, багата правозастосовча практика визнання нових держав, що утворилися на місці колишніх федерацій, не отримала належної оцінки в науці міжнародного права. У зв\'язку з існуванням можливості появи нових держав на міжнародній арені і в майбутньому представляється доцільною...

ВИСНОВКИ
У роботі приведені юридично значущі в міжнародному плані події і ситуації, що вимагали відповідної реакції держав і міжнародних організацій у вигляді визнання їх правомірності, відповідності міжнародно-правовим розпорядженням. Деякі з вищенаведених ситуацій, очевидно, знов не виникнуть або втратили значення через подальший міжнародно-правовий розвиток. Разом з тим можна припустити, що в сьогоденні і майбутньому виникатимуть ситуації, що вимагають явного або мовчазного їх визнання у взаєминах між суб\'єктом визнання і суб\'єктом відповідної поведінки.
Як підкреслювалося вище, визнання - акт політичний, непіддатливий в загальному виді міжнародно-правової регламентації.
Міжнародно-правова практика напрацювала три різнови види визнання: de jure, de facto, ad hoc. Визнання de jure означає повне й остаточне офіційне визнання нової держави в якості суб\'єкта міжнародного права. При цьому встановлен¬ня міжнародних відносин відбувається на найвищому дипломатичному рівні. Визнання de facto має місце при сумнівах щодо життєздатності нової держави, коли встановлюються міжнародні відносини в деяких сферах співробітництва (економічній, культурній, екологічній та інших), а саме визнання може бути відкликане. Визнання ad hoc означає офіційний контакт із невизнаною державою задля вирішення конкретної проблеми у двосторонніх відносинах (наприклад, у разі необхідності повернення літака, якого було угнано терористами на територію невизнаної держави).
Невизнані держави, які також іноді називають квазідержавами, — явище Нового часу, бо до вказаного періоду були відсутні універсальні норми міжнародного права, що дозволяють оголосити певне державоподібне утворення «поза законом» з погляду загальноприйнятих міжнародно-правових..норм.
Конституція жодної із зарубіжних держав не визнає права на відокремлення народів і національних територій, які входять до її складу. Будь-яка спроба одностороннього виходу і сепаратистська діяльність, особливо з використанням збройної боротьби,...