Народна медицина: Зелений дивосвіт України

Народна медицина в широкому розумінні, охоплюючи медичну допомогу у вигляді само- та взаємодопомоги, є однією з найдавніших ланок діяльності людини. В основі її зародження лежить наймогутніший інстинкт - інстинкт самозбереження. Тому історія медицини віддзеркалює історичний розвиток суспільства, народу, нації. Масштабність, ємність поняття медицини відповідає історичному етапові та ступеню розвитку людського суспільства, нарешті, держави, її соціально-економічному та суспільному устрою. Усе це з урахуванням того, що, крім медичної допомоги, від якої медицина починалася на світанку розвитку суспільства, вона охоплює загальну характеристику системи охорони здоров'я, медичної освіти, організацію медичної допомоги, їх правове забезпечення, медичну науку.
Таким чином, в контексті історії України формується і наука історії української медицини.
Тривала відсутність української державності, формальна відсутність національних шкіл - це аргументи, якими можна заперечити, що медицина в Україні розвивалася на притаманних нашій землі, нашому народові матеріальній базі, духовному багатстві та інтелектуальному потенціалі. Та й слугувала, й допомагала вона українцям. За історично справедливих обставин багато що, включаючи і медицину, було б в Україні іншим, але щодо української медицини, то вона існувала, розвивалася й існує.
Історія української народної медицини, як і всяка історична наука, вимагає чіткої періодизації. Спроба такої періодизації зроблена (Б.П.Криштопа). Проте вона має охоплювати і праукраїнський період, щодо якого найбільше згадок в писемних і матеріальних пам'ятках скіфського періоду. Доповнити характеристику цього періоду, а також перших століть нашої ери, часів Київської Русі в історії української медицини можуть писемні пам'ятки Давньої Греції, пам'ятки матеріальної культури з розкопок колишніх грецьких колоній півдня України.
Одним з невичерпних джерел пізнання зародків медичної допомоги в Україні є вивчення заходів і засобів народної медицини. Вона...

В далеку давнину на території сучасної України (і не тільки) Людина і Природа не протиставлялися, а щонайтісніше поєднувалися. Архаїчне мислення наших пращурів було засноване на філософії возвеличення сил природи. Природа взагалі, таємничі небеса, земля, вода були персоніфіковані й одухотворені. Сказати б по-сучасному, екологічний тип свідомості праукраїнця єднав його з природою не лише міфоепічними поглядами, а щоденним життям-буттям на землі впродовж епох. Власне життя його, фенологічні спостереження та висновки, господарювання, щоденна тяжка праця для добробуту стверджували пріоритет екології. Космографічні міфи про походження Всесвіту, людини, міфи сонячного кола — ось передумови до розгадки первісних витоків лікувальної магії праукраїнців.
Навіювання шляхом замовлянь, сугестія, — традиційний, узвичаєний у нашому народі засіб лікування. Він не терпить агресивності, примусу. Замовляння, здається, випливає з самої природи українця. Етносоціоніка узагальнено визначає його тип як «етноінтуїтивний інтраверт». І коли ми кажемо, що українській мові притаманна співучість, лагідність, надзвичайна образність, емоційність, то тут також виявляється наш характер. Українець завжди прагне якихось неймовірних див, очікує чогось несподіваного. Він спрямовує свої духовні і фізичні сили на чарування — пригадайте народні картини з Мамаями. А чарування — це первинний щабель, з якого починається народна медицина та первісне лікування. Пропоновані замовляння наближені до сучасного розуміння медичною наукою численних причин різноманітних недуг.
Сьогодні хворий іде до терапевта і воліє, аби йому прописали чудодійні таблетки, випивши які, він тут-таки хоче одужати. Але так не буває. Всім, здається, відомо: людина — це мікро- і макрокосмос. Ми втратили, розгубили величезну, світового значення, сказати б, духовність. І нині, поїдаючи, наприклад, таку ритуальну страву, як кутю, поводимося як звичайнісінькі обивателі. А процес споживання куті у Свят-вечір — це особливе дійство, до якого...