ОБРАЗ ЛІРИЧНОГО ГЕРОЯ У ПОЕМІ “ПАЛОМНИЦТВО ЧАЙЛЬД-ГАРОЛЬДА”

Зовнішнім поштовхом, який призвів до виникнення спочатку теорії романтизму вважається Велика Французька революція, яка викликала розчарування у діяльності філософів-раціоналістів ХУІІІ ст. Декарт, Локк, Дідро, Руссо, Д’Аламбер стверджували: людина е феноменом розумним, розум людині є спроможним підкорити Природу, побудувати справедливе суспільство. Спроба побудувати таке суспільство відбулася у Франції 1879-1894 рр. Почалася Велика революція красиво: тисячі людей у єдиному стихійному пориві зруйнували найстрашнішу тюрму Франції Бастілію, символ середньовіччя і жорстокого насильства з боку держави і церкви. На вулицях Парижу залунав красивий лозунг: “Свобода! Рівність! Братерство!”. А потім до влади прийшли якобінці на чолі із Робесп’єром і розпочали масові розправи з аристократами. Аристократів і незгодних було багато, кати втомлювались рубати голови ручним способом, і тоді інженер Гільотен винайшов машину для відрубування голів, яка за ім’ям свого винахідника отримала назву “гільотина” і набула значення символу Великої Французької революції у її зворотньому сенсі. “ І це є справедливе, розумне суспільство, яке обіцяли просвітники? “ – запитували мислячі люди в усьому світі і приходили до висновку – “філософи” помились. Але перші романтики ( а до них причисляють Гельдерліна і діячів ієнської університетської школи (Німеччина ), Блейка, Вордсворта, Кольріджа ( Англія ), Шатобріана, Жермену де Сталь, Сенанкура ( Франція ) ), не тільки заперечували спадщину просвітників, а і використовували її. Руссоїстський культ почуття і природи, фаталізм пізнього Дідро, культурологічні ідеї Гердера лягли в основу романтичної теорії. Тому сентименталізм Стерна і Руссо, стихійність “Бурі і натиску”, загадковість пізнього Гете і релігійність Шиллера називають “предромантизмом”.
-…існує проблема типології романтизму. За часи ідеологічної зашореності романтиків було досить грубо розподілено на революційних і реакційних, або прогресивних і консервативних, або активних і пасивних, або...

Романтики були абсолютними художниками. Розрахунок, кар’єризм був їм абсолютно чужий. Вони будували власне життя за законами мистецтва, проживали його трагічно, викликаючи при цьому жах у сучасників. Підтвердженням цієї думки може служити життя Байрона, Шеллі, По і багатьох інших. Життєтворчість була проявом утопізму, який був притаманним іманентно романтизму. Обожнення краси вело до заперечення буденного, загальнолюдяного, а це в свою чергу викликало настільки бунтарські настрої, що творчість набувала демонічного ореолу.
-… романтизм як напрямок припинив своє існування наприкінці ХІХ ст. із зникненням наявних літературних кіл, але романтизм як універсальний світогляд залишився, і посів дуже важливе місце в контексті розвитку нереалістичних напрямків кінця ХІХ-початку ХХ ст. ( символізм, неоромантизм ), зайняв він почесне місце також і у широкій течії модернізму ХХ ст. Розуміння процесу творчості як ірраціонального акту, відокремленість художника від буття “сірої маси”, пошук яскравої особистості та незвичних умов для її існування, починаючи із початку ХІХ ст., із початку руйнації феодального світу, набув значення філософського підґрунтя всіх нереалістичних напрямків, які будуються на суб’єктивному осягненні світу, і заперечують об’єктивний підхід. Екстатичне служіння утопії краси, заперечення усього звичного, застиглого вело до ідеалізації виключної особистості, виключного середовища. Тому романтизм поліг в основу елітарної культури, яка оформиться кінцево в період стабільності, наприкінці ХІХ ст. Буденність, повторність служать основою вічних цінностей, заперечення основ вело до заперечення догматів людського існування, до аморалізму. Таким чином романтизм сослужив певну службу і в процесі виникнення марґінальної культури ХХ ст., яка відокремлюється від усього соціального взагалі.