Радянський режим на західноукраїнських землях

З початку 20-х років 146 тис. кв. км українських земель, на яких проживало 7 млн. Українців опинилися за межами радянської України, що мала певні ознаки державності. Кількісно і якісно західноукраїнські землі та їх населення становили могутній потенціал, не раз відігравали значну роль в українській історії, розвитку нашого народу. Українці не могли змиритися з протиправним поділом своєї нації. Держави ж яким дісталися нові землі не хотіли рахуватися з інтересами українців. Після Першої світової війни згідно з Ризьким мирним договором 1921р. Волинь, Полісся, Холмщина, Підляшшя та Галичина були включені до Польщі. Іншою країною, котра в хаосі 1918-1919 рр. захопила частину українських земель була Румунія, яка загарбала Буковину. Закарпаття було приєднане до Чехословаччини згідно з Тріанонським мирним договором. Становище українців у складі цих різних країн було досить неоднакове. Якщо польська та румунська влада провадила щодо українського населення політику експлуатації, колонізації, асиміляції, нехтування правами і свободами, то українцям у складі Чехословаччини були надані політичні та національно-культурні права, адже Чехословаччина була найбільш передовою у правовому відношенні та ліберальною державою в Європі. Проте українці, будучи розділені між різними державами, завжди генетично відчували себе єдиним народом та прагнули до возз’єднання. Саме тому вони боролися за визволення з-під панування іноземних держав шляхом створення різноманітних політичних партій та громадських організацій, які часто були нелегальними. Вони ставили у своїх програмах різні цілі: одні прагнули до об’єднання з Радянською Україною, а інші ставили на меті створення незалежної самостійної Української держави.
Українське населення, відірване від основного масиву етнічної території, залишалося вірним історичним прагненням і традиціям українського народу в боротьбі за возз’єднання. Про споконвічне прагнення українського народу до національної державності оголосила на весь світ Карпатська...

Західноукраїнські землі, населення, що на них проживало, як і населення всіх інших етнічних українських територій ще з сивої давнини становило єдиний народ. Найбільшою історичною несправедливістю для українців була постійна роз’єднаність та перебування територій під зверхністю різних іноземних країн. Населення Західної України, перебуваючи відмежованим від основного масиву території України, завжди залишалося вірним історичним прагненням і традиціям українського народу в боротьбі за возз’єднання. На цих землях українці не тільки не асимілювалися з населенням іноземних держав, які проводили політику, спрямовану на деукраїнізацію, не тільки не забули мову, культуру та традиції, а й стали осередком та каталізатором постійного зародження національно-визвольної боротьби серед всієї України. Тому споконвічним прагненням українського народу було об’єднатися та створити національну державність. З приходом радянської влади та радянського режиму на територію України, з бажанням її провідників до світового панування, українці нарешті отримали можливість об’єднатись в одній державі. Поштовхом до процесу об’єднання стала Друга світова війна. Радянські війська силою об’єднали західноукраїнські землі з землями Радянської України та “на штиках” принесли сюди свій радянський тоталітарний режим. Аналізуючи факт приєднання Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття до Радянського союзу можна прийти до різних висновків. З одного боку це було позитивним, бо українці опинилися у складі однієї держави, вже в перші роки возз'єднання трудящі західноукраїнських земель з допо¬могою радянського народу досягли певних зрушень в економічному, політичному і культурному житті, возз'єднання було тим актом, який відбивав устремління багатьох тру¬дящих Західної України, дав можливість запобігти їх можливому фа¬шистському поневоленню. З іншого боку – на ці землі прийшов репресивний апарат радянської тоталітарної системи, не було реалізоване прагнення про створення національної...