Державобудівнича діяльність Богдана Хмельницького

Богдан Хмельницький – творець Української козацької держави. Досягнення Богдана Хмельницького історики часто порівнюють зі здобутками керівника Англійської революції Олівера Кромвеля.
Відомий український історик, філософ і публіцист В. Липинський писав про Б. Хмельницького : “Ми забули вже, що з нації нашої вийшов один з найбільш геніальних мужів Східної Європи, який для України зробив більше, ніж слушно прозваний “Великим” Петро зробив у п’ятдесят літ пізніше для Московщини. Бо Петро Великий тільки реформував готову вже державу, тільки європеїзував готовий татарський державний поміст, який покривав пасивне, стояче й омертвіле в своєму поневоленні московське море. А Богдан Хмельницький творив нову європейську державу і відбудував націю серед гуркоту падаючих румовищ старої, ним же розваленої Речі Посполитої. Він усував ті румовища й одночасно укріплював західну культуру в Україні в обличчю постійної татарської й московської небезпеки зі Сходу – і серед української громади, яка вся від верху до низу носила шаблі при боці, яку ділили глибокі різниці протилежних цивілізаційних впливів і яка кожної хвилини готова була кинутись до оружної боротьби сама поміж собою”.
У той же час є й інші оцінки. Наприклад, письменник і громадський діяч ХIХ ст.. Пантелеймон Куліш гадав, що діяльність Б. Хмельницького – це “один руїнницький вибух темних соціальних сил, викликаний купкою егоїстів-авантюристів, котрим народні маси послужили тільки знаряддям, “гарматним м’ясом”, обдуреним свободолюбними гаслами, а в результаті – руїна України, занепад культурного життя...”. На думку П. Куліша, “наш квітучий край обернув у пустиню, засипану попелом і засіяну квітками наших предків”.[1;c.218] Суперечливу оцінку діяльності Б. Хмельницького дав у своїх поетичних творах і видатний поет Т. Шевченко. Він дорікав Б. Хмельницькому за те, що той віддав Україну під зверхність російського самодержця.

Вкрай важливе значення у процесі творення національної держави мала соціальна політика Б. Хмельницького. Повністю поділяємо міркування В. Липинського, що з часу занепаду Київської Русі в українській історії лише гетьману вдалося розрубати гордієвий вузол соціальних, економічних, культурних, цивілізаційних і політичних суперечностей. Поза сумнівом, без гнучкої виваженої соціальної політики створення національної держави було б безнадійною справою. Дослідники чомусь проходять повз того факту, що, очоливши Визвольну війну, він у другій половині травня – середині серпня 1648 р. зробив відчайдушну спробу залучити до справи національного визволення українську шляхту й магнатів. Так, було заборонено повстанцям страчувати українську шляхту, обмежено прийом панських підданих до складу війська, взято під захист володіння магнатів – князів Є. Вишневецького і В. Заславського. Лише переконавшись у марності своїх сподівань – українське панство здебільшого залишалось вірним Речі Посполитій, - гетьман відмовився від цієї політики. Враховуючи великий вплив православного духовенства і намагаючись заручитися його підтримкою, Б. Хмельницький рішуче виступив на захист володінь православної церкви і залишався вірним цій позиції до кінця свого життя.[4;c.35] У боротьбі за створення національної держави проявився полководницький талант гетьмана. Насамперед відзначимо, що він організував боєздатну, добре організовану і навчену національну армію, здатну не лише протистояти відбірним підрозділам війська Речі Посполитої, а й перемагати їх. ЇЇ чисельність складала близько 60-80 тис. осіб, і за цим показником вона не поступалася європейським арміям половини XVII ст. ( 40-50 тис. осіб ).[4;c.38-39] Характерно, що гетьман рішуче відмовився від оборонної тактики бою і його військова майстерність проявилася, як слушно зазначав І. Крип’якевич, у стратегії наступу, нанесенні противнику першого, часто несподіваного для нього удару.[4;c.40]
Історичну роль Хмельницького розуміли вже сучасники. “Виною...