Керівник в ОВС

У вітчизняній і зарубіжній соціальній психології є багато робіт, присвячених проблемі лідерства.
Лідерство – це соціально-психологічний процес в колективі чи групі, побудований на впливі особистого авторитету людини на поведінку їх членів [25, с.247].
Лідерство – стосунки домінування і підпорядкування, впливу і прямування в системі міжособистісних стосунків у групі [17, с.65].
Лідерство (англ. leader — провідник, ведучий, керівник) виявляється у вмінні пробудити у співробітників мрію, до якої вони прагнутимуть наблизитися, «вдихнути» в них необхідну для цього енергію [11, с.165].
В основі даного процесу лежить здатність лідерів притягувати до себе людей, несвідомо викликати почуття захоплення і любові. Невід’ємною властивістю лідера є наявність наслідувача.
Лідерство – це питання сили впливу, що залежить від співвідношення особистих якостей лідера з якостями тих, на кого він хоче вплинути.
Альтернативою для лідера є керівник. Керівник – це формальний, назначений «зверху» лідер, необов’язково з необхідними рисами відповідними ситуації.
Роль керівника в організації є багатоплановою. Він наділений правом вирішувати, впливати на підлеглих, що передбачає певний тип стосунків з іншими людьми. Особистісний авторитет керівника і офіційні повноваження є підґрунтям, на якому формується його реальний вплив на діяльність організації, зокрема й управлінську систему загалом.
Керівництво – це процес використання влади задля досягнення впливу на людей.
Влада – це можливість впливати на поведінку інших людей. Керівник повинен мати владу не лише неформальну, але обов’язково має формальну владу: підлеглі залежать від нього в питаннях зарплати, видачі завдань, просуванні по службі, задоволення соціальних потреб, видачі матеріальної допомоги.
Вплив – це будь-яка поведінка одного індивіда, яка вносить зміни у поведінку (стосунки, відчуття тощо) іншого індивіда.
Стиль керівництва — система принципів, норм, методів і прийомів впливу на підлеглих з метою ефективного...

Нормативна база:
1. Конституція України // ВВР України. –1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Про міліцію : Закон України від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР.– 1991. – № 4. – Ст. 20.
3. Про державну службу : Закон України від 16 грудня 1993 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
4. Про боротьбу з корупцією : Закон України від 5 жовтня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 34. –Ст. 266.
5. Кримінальний кодекс України // Офіційний вісник України. – 2001. – № 21.
6. Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України : Затверджений Законом України від 22 лютого 2006 р. // Уряд. кур’єр. – 2006. – 20 квітня.
7. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18-22. – Ст. 144.
8. Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх прав України : Постанова Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991р. // Збірник нормативних актів України з питань правопорядку. – Київ, 1993. – 583 с.
9. Про затвердження Інструкції про порядок добору та зарахування працівників органів внутрішніх справ України до резерву кадрів для переміщення на вищі посади та організації роботи з ними : Наказ МВС України № 1317 від 18 листопада 2003 р.

Література:
10. Агеев. В.С. Межгрупповые взаимодействия. Социально-психологические проблемы. — М., 1990.
11. Андреева Г.М. Социальная психология. М., 1980.
12. Армаш Н. О. Адміністративно-правовий статус керівників органів виконавчої влади : дис. ... к.ю.н. : 12.00.07 / Армаш Надія Олександрівна. – Київ, 2005. – 200 с.
13. Бахрах Д. Н. Административное право /Д. Н. Бахрах. – М. : Изд-во БЕК, 1996. – 368 с.
14. Бандурка О. М. Теорія і практика управління в органах внутрішніх справ України / О. М. Бандурка. – Х., 2004. – 771 с.
15. Бандурка О. М. Управління в органах внутрішніх справ України : підручник / Бандурка Олександр Маркович. – Харків : Ун-т внутр. справ, 1998. – 480 с.
16. Варнер Зигерд, Лючия Ланг....