«Фактичний допуск до роботи як підстава виникнення трудових правовідносин»

Як відомо трудовий договір вважається основною підставою виникнення трудових правовідносин. Якщо проблеми трудового договору як юридичного факту певною мірою перебували у полі зору представників колишньої радянської науки трудового права, то способи його укладення залишались поза їх увагою. Водночас у цій сфері існує чимало невирішених питань, які впливають на стан забезпечення трудових прав та інтересів як працівників, так і роботодавців. Недостатньо чітке правове регулювання процедури укладення трудового договору породжує нестабільність у взаємовідносинах сторін, що уклали такий договір.
Іноді працівника допускають до роботи, обіцяючи згодом оформити його офіційно. Звісно, дехто погоджується, не знаючи правових наслідків такої згоди, а дехто, може, й знає, але теж погоджується, оскільки потрібна хоча б якась робота. Зауважимо, відповідно до ч. 4 ст. 24 КЗпП трудовий договір вважається укладеним навіть тоді, коли наказу чи розпорядження про прийняття на роботу не було видано, але працівника фактично допущено до роботи. Однак зміст цієї статті настільки суперечливий, що якби на практиці довелося керуватися лише нею, зробити це було б нелегко. Навіть Пленум Верховного Суду України, намагаючись визначити єдиний підхід до моменту укладення трудового договору, у своїй постанові від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» обмежився вказівкою на виданий наказ та фактичний допуск до роботи як фактичні обставини, після яких вважається, що договір укладено.

Таким чином, фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.
Попри те, що укладення трудового договору фактичним допуском працівника до роботи передбачено законодавством, не слід зловживати таким способом його укладення. Наведене може спричинити безліч непорозумінь – з яких саме істотних умов сторони досягли згоди, укладаючи трудові відносини, про строк договору, режим роботи, оплату праці тощо.
У будь-якому разі трудовий договір, навіть належно не оформлений, є підставою для ведення відповідної бухгалтерської та кадрової документації, занесення даних про працівника до звітності.
На практиці ж часто неоформлений трудовий договір не супроводжується веденням таких документів (нелегальні трудові відносини), що з'ясовується здебільшого під час звільнення працівника, виникнення страхового випадку (тимчасової непрацездатності, нещасного випадку на виробництві тощо) чи під час перевірки контрольних та наглядових органів і т. п. За таких умов можуть виникати негативні наслідки як для працівника (соціальна незахищеність, нестабільність трудових відносин тощо), так і роботодавця (можливість притягнення до відповідальності, судові позови, ускладнене притягнення до відповідальності несумлінного працівника тощо).
Без сумніву, встановлення обов'язкової письмової форми трудового договору зняло б проблему фактичного допуску до роботи. Але для цього необхідно повністю змінити редакцію ст. 24 КЗпП.