Трудовий договір про суміщення і сумісництво професій і посад

Згідно з ч. 2 ст. 21 КЗпП, працівник має право реалізовувати свою здатність до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором і угодою сторін, тобто працювати за сумісництвом.
Сумісництвом уважається виконання працівником, крім своєї основної роботи, іншої регулярно оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або на іншому підприємстві, в установі, організації, або у громадян (підприємця, приватної особи). Основною роботою вважається та робота, за місцем якої ведеться трудова книжка. За загальним правилом, для роботи за сумісництвом не потрібно згоди власника за основним міс¬цем роботи. Водночас окремим категоріям працівників взагалі заборонено ро¬боту за сумісництвом, крім заняття науковою, викладацькою, твор¬чою діяльністю, медичною практикою. Це-державні службовці (ст. 16 Закону «Про державну службу»), працівники органів прокуратури (ст. 46 Закону України «Про прокуратуру»), державні і приватні но¬таріуси (ст. 4 Закону України «Про нотаріат»).

Використана література:
1. Кодекс Законів про Працю.
2. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. – Х.: Фірма «Консум», 1998.
3. Трудове право України: Курс лекцій. // Під. Ред. П.Д. Пилипенка. – Львів: Вид-во “Вільна Україна”, 1996.
4. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. — 4-те вид., стер. — К.: Вікар, 2006. — 725 с.
5. Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій від 28 червня 1993 року № 43
6. Лист Міністерства праці та соціальної політики України від 6 травня 2001 року № 03-3/2091-018-2
7. Лист Міністерства праці та соціальної політики України від 30 квітня 2002 року № 06/2-4/123